ОЛЕГ ОНІКІЄНКО — СПРАВЖНІЙ ГЕРОЙ УКРАЇНИ. ВІН ЗАГИНУВ ЗАХИЩАЮЧИ ЇЇ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ І ТЕРИТОРІАЛЬНУ ЦІЛІСНІСТЬ. ДЕКІЛЬКА ДНІВ ТОМУ МИНУЛО ШІСТЬ РОКІВ, ЯК ЙОГО НЕ МАЄ З НАМИ, АЛЕ ПАМ’ЯТЬ ПРО НЬОГО БУДЕ ЖИТИ ВІЧНО. В ЧЕСТЬ ГЕРОЯ НАЗВАНА ОДНА ІЗ ЦЕНТРАЛЬНИХ ВУЛИЦЬ БРОВАРІВ.
Онікієнко Олег Олександрович народився 28 березня 1970 року у Києві. За своє життя Олегу довелося пройти війну в Афганістані, конфлікт в Нагорному Карабасі та дві ротації миротворців ООН у Сьєрра-Леоне. В наслідок важкого поранення 25 років прожив з кулею у спині. Останні роки жив з родиною у Броварах під Києвом. Активно займався спортом. Розвивав свій охоронний бізнес. Під час Революції Гідності координував ситуацію в Броварах, будував блок-пости.
«Коли почалася війна, – згадує дружина, – він ні хвилини не вагався… Олег казав, що поки там гинуть молоді хлопці, він – дорослий чоловік – не збирається тут ховатися за спідницею жінки».
Він сказав жінці, що поїхав на базу у Нові Петрівці, щоб навчати молодих бійців, а насправді Олег, досвідчений снайпер-розвідник, знаходився в зоні проведення АТО. Починав він служити у батальйоні «Донбас», аде згодом перевівся до «Київської Русі». Брав участь у «зачистці» Слов’янська від російсько-терористичних угруповань. Потім три тижні захищав підходи до міста на горі Карачун. В подальшому виконував завдання в районі Дебальцево.
15 серпня 2014 року, виходячи на бойове завдання, старший солдат Онікієнко (позивний «Корсар») вийняв одну захисну пластину з бронежилету. Він вважав, що краще взяти трохи більше патронів. Але це його рішення стало фатальним.
Того ранку, близько 4.40, неподалік села Малоіванівка Перевальського району Луганської області ворожі снайпери смертельно поранили комбата. Олег кинувся прикрити «Батю» собою, але також дістав важких поранень. Побратими вкололи йому весь запас адреналіну, що у них був, але цього виявилося замало. З моменту поранення він прожив ще півтори години. Весь цей час тривав запеклий бій, і медики не могли до нього дістатися.
Рідні загиблих стверджують, що на групу чекали чотири пари снайперів. Бійці вважають, що скоріше за все, їхнього командира ворог хотів захопити у полон. Дружина Олега розказала, що за голову її чоловіка бойовики обіцяли 150 тисяч доларів винагороди, за «Батю» ще більше.
Олег Онікієнко обіцяв дружині 18 серпня приїхати додому. Натомість в цей день його поховали на Лісовому кладовищі Києва. У нього залишилися дружина, донька та ще дві доньки від першого шлюбу.
Указом Президента України №747/2014 від 29 вересня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» старший солдат Олег Онікієнко був посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
2 квітня 2015 року Всеукраїнською асоціацією «Афганці Чорнобиля» від 2 квітня 2015 року він був посмертно нагороджений орденом «Честь. Пошана. Пам’ять».
25 грудня 2015 року на честь Олега Онікієнка перейменували вулицю Кутузова у Броварах, на якій він мешкав.
17 лютого 2016 року Всеукраїнською громадською організацією «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «Звитяга»» посмертно нагороджений відзнакою «За заслуги».
20 лютого 2016 року громадою Києва посмертно нагороджений відзнакою «Герой Киянин».
На честь Олега встановлені меморіальні дошки на фасадах будинків, де він мешкав у Києві та в Броварах.
Вічна пам’ять Герою!
P.S. автор мав честь особисто бути знайомим з Олегом — це була людина з «великим» серцем і справжній патріот України, який загинув, захищаючи її Незалежність! Вічна пам’ять Герою!
