Росія, ймовірно, готує чергову кампанію з атак на українську енергетику. Чи здатна наша ППО протистояти новим ударам – в матеріалі журналістки РБК-Україна Уляни Безпалько.
Під час підготовки матеріалу використовувалися публікації CSIS, IISS, Defense Express, AP, Washington Post, розмови з представниками спецслужб на умовах анонімності, коментарі речника командування Повітряних сил Юрія Ігната, а також – військових експертів Івана Киричевського та Костянтина Криволапа.
Уже кілька місяців поспіль представники влади просять у партнерів про постачання додаткових систем ППО, щоби відбивати російські ракети та дрони. Дані і української, і іноземних розвідок вказують на те, що цьогоріч Москва знову зробить ставку на руйнування нашої енергетики. З огляду на те, що по містах країни уже стартує опалювальний сезон, ймовірно, нову кампанію російських терористичних обстрілів слід очікувати вже в найближчі тижні.
Коли Кремль рік тому почав бити по нашим енергооб’єктам, західні аналітики пророкували Україні сценарій, близький до апокаліптичного. Фахівці Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) попереджали про загрозу бомбардувань за прикладом Сирії, якщо Захід не посилить нашу ППО. Задум Кремля минулої осені-зими фактично зазнав фіаско: ворог серйозно прорідив свій арсенал ракет, так повністю і не знеструмивши Україну. Однак говорити про те, що цього разу план Москви теж закінчиться безрезультатно – було б надто поспішним.
Як змінювалася українська ППО
Основу нашої ППО на момент російського вторгнення складали комплекси, що здебільшого дістались Україні у спадок від СРСР. Це зокрема системи дальнього та середнього радіусу дії – ЗРК С-300 та Бук-М1, а також «Оса», «ТОР», С-125 і ЗСУ-23-4 «Шилка».
Уже з весни Україні почали надходити від союзників тисячі комплексів ближнього радіусу дії – ПЗРК Stinger, Starstreak та Mistral, радянські ЗРК «Стріла», а трохи пізніше системи Gepard та Stormer (по суті Starstreak на колесах). Навіть маючи це додаткове озброєння, Україна все одно не могла збивати більш ніж 30% ворожих цілей, і так було аж до жовтня 2022 року, коли Москва вдалась до перших атак по енергосистемі.
Відтоді союзники почали партіями постачати в нашу країну західні зразки систем ППО. Йдеться про ЗРК середнього радіусу дії – німецькі Iris-T, норвезькі NASAMS і американські HAWK, що дуже підсилило здатність вражати російські ракети та «шахеди». Згодом на озброєння українських військ почали надходити додаткові системи малої дальності – італійсько-швейцарська Aspide (Spada / Skyguard), французькі Crotale, німецькі Skynex та американський Avenger (фактично Stinger на колесах). Плюс – різноманітні ПЗРК, зенітки та гармати на кшталт шведських RBS 70 та Bofors L70, які допомагають у боротьбі з ворожими дронами.
Справжнім переломним моментом стала передача Україні ЗРК великого радіусу дії – Patriot, що дозволив нашим військовим з травня цього року вперше вражати балістичні та аеробалістичні цілі, а також схожої італійсько-французької системи SAMP/T (Mamba).
.jpg)
SAMP/T (фото: mil.in.ua)
Вже з жовтня минулого року, коли почали надходити західні комплекси, щомісячний показник збиття російських повітряних цілей не опускався нижче за позначку у 50 відсотків. У квітні та травні цього року він був близький до 90%. Якщо ж брати останню статистику, то, наприклад, у вересні українським силам ППО вдалось вразити майже 79% «шахедів» і 75% усіх випущених по нам ракет.
Проте інтенсивна осінньо-зимова кампанія не пройшла безслідно як для Росії, так і для нас. У квітні цього року з витоків секретних документів Пентагону стало зрозуміло, що в України закінчуються радянські зенітні ракети до комплексів протиповітряної оборони С-300 та Бук-М1. Це, зрештою, підтверджують і представники військово-політичного керівництва України. За словами речника командування Повітряних сил Юрія Ігната, є серйозний дефіцит як зенітних ракет до радянських комплексів, так і запчастин до них.
«Якщо виходити з тих оцінок, які наводили західні аналітики, станом на літо цього року у нас була така проблема. Пускових установок до радянських комплексів у нас дуже багато, але ракет до них знайти в світі складно. Адже основний виробник – це Російська федерація. А стільки радянських ЗРК більше ніде в світі немає. Тому попри те, що якісно наша ППО покращилась, проблема дефіциту зенітних ракет радянського зразка нікуди не зникла», – пояснює експерт інформаційно-консалтингової агенції Defense Express Іван Киричевський.
У тих же витоках Пентагону було вказано, що задля покращення стану української ППО США планує запустити проект «FrankenSAM» (комбінація слів «Франкенштейн» та «ЗРК»). Нещодавно західні ЗМІ розкрили його деталі. Американським та українським інженерам вдалось адаптувати БУКи для використання з американськими ракетами RIM-7. У рамках цього проекту фахівці змогли також створити імпровізовану зенітно-ракетну систему під ракети AIM-9M Sidewinder. Ймовірно, ці рішення дозволять дещо покращити стан української ППО, але напевно не стануть панацеєю. Про якусь схожу схему для комплексів С-300 поки невідомо.
Проблема дефіциту радянських зенітних ракет стоїть так гостро тому, що С-300 та Бук-М1 все ще становлять базу українського ППО. Згідно з даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), який складає щорічний огляд The Military Balance, на момент російського вторгнення Україна мала близько 250 пускових установок С-300 різних модифікацій та орієнтовно 70-80 пускових до комплексу Бук-М1.
Відтоді, за підрахунками порталу Oryx, Росія змогла знищити лише 66 пускових до С-300 та 15 – БУКа. Це тільки ті дані, які були підтверджені за допомогою вивчення фото та відео, однак вони дозволяють змалювати приблизний стан речей.
«Їх поступово замінюють, їх інтегрували в загальну інформаційну систему ситуаційної обізнаності. Колись ми були тим рубежем, який захищав Москву. Тому в нас був найбільший авіапарк у Європі і дуже потужна система ППО. Проте наша основна проблема не в кількості С-300 чи Буків, а в самих ракетах до них», – погоджується авіаційний експерт, колишній інженер з випробувань «Конструкторського бюро Антонов» Костянтин Криволап.
Які виклики залишаються
Якщо переглядати різношерстну номенклатуру поставлених нам систем ППО, то може скластись враження, що їх достатньо для заміни радянських комплексів. Але це доволі хибне враження. Для порівняння, західні союзники пообіцяли передати нам майже 11 ЗРК (батарей, кожна налічує кілька пускових) NASAMS: 8 від США, 2 взводи (це неповна батарея) від Норвегії і ще одну планувала надати Канада. Станом на зараз відомо про передачу лише двох батарей від США і кількох пускових від Литви. Зрозуміло, що певні поставки можуть проходити таємно. Але, за даними видання, наші війська отримали далеко не всі з обіцяних комплексів. Деякі ЗРК, згідно з контрактом, взагалі мають бути виготовлені до кінця серпня наступного року.
ЗРК С-300 (фото: Командування Повітряних сил ЗСУ)
Іспанія передала нам 6 пускових установок HAWK і планує поставити ще стільки ж. У сумі цього достатньо для двох батарей. Ще 2 батареї цих систем надали Україні США.
Якщо говорити про Iris-T, то Німеччина вирішила поставити нам 8 ЗРК Iris-T SLM (середнього радіусу) та 12 – у версії SLS (ближньої дії). За останньою інформацією від уряду ФРН, Берлін поки доправив до України тільки 2 ЗРК Iris-T SLM та 2 пускові установки Iris-T SLS. Раніше постачання третьої ЗРК Iris-T SLM анонсувалось на жовтень цього року.
Крім того, Німеччина поставила нам 49 установок Gepard, що досить непоганий показник. Оскільки наші старі радянські зенітно-артилерійські комплекси типу «Шилка» та «Тунгуска» вже майже відпрацювали свій ресурс, то засоби ППО малої дальності нам певною мірою вдалось замістити «Гепардами», каже Киричевський.
Додатково з засобів малої дальності партнери надали нам щонайменше одну систему Aspide (Spada / Skyguard), 4 ЗРК Crotale, 2 системи Skynex (ще 2 очікуються цієї осені) та 6-12 систем Avenger.
Однак із засобами великої дальності, які здатні збивати балістичні цілі, все ще є складнощі. США, Німеччина та Нідерланди надали Україні разом 2 батареї Patriot. Щоб зрозуміти, багато це чи мало: за оцінками військових аналітиків, одна батарея здатна прикрити обласний центр, а дві – столицю. Берлін у рамках зимового пакету допомоги планує поставити Україні ще одну – третю батарею Patriot.
Також Франція з Італією надіслали в Україну один ЗРК SAMP/T, про бойову роботу якого майже немає даних. Тобто вся ця кількість західних систем, яку надали партнери, не співставна з наявним парком С-300 та Буків, до яких, однак, у нас критично мало протиракет. Хоче з деякими комплексами, які передають Україні, є схожі проблеми. До того ж у нас надто мало систем великої дальності на той випадок, якщо Росія вирішить атакувати наші енергооб’єкти «Іскандерами», «Кинжалами» чи ракетами Х-22.
«Поступово ми замінюємо старі радянські системи на західні комплекси. Але їх потрібно в достатній кількості. Тому радянське ППО поки ще залишається основою. Для ешелонованої системи ППО, яку ми хочемо створити в перспективі, потрібно повністю замінити весь радянський парк техніки і необхідна чимала кількість західних систем», – каже в розмові з РБК-Україна Юрій Ігнат.
Він уточнив, що зараз провідні західні країни вже нарощують виробництво систем ППО новітніх зразків, зокрема й тих, які можуть захистити від балістики. Проте на це потрібен час. Після закінчення Холодної війни країни не робили ставку на ЗРК, а основну роль в захисті неба відводили винищувачам. З огляду на нинішню напругу в світі ніхто не готовий зняти з власного бойового чергування та віддати таку кількість комплексів ППО, яка зараз необхідна Україні.
Patriot (фото: GettyImages)
Нещодавно в Україні заговорили про можливість оренди західних комплексів ППО на осінньо-зимовий період для відбиття російських атак. Принаймні один такий досвід у нас був. Проте, на думку Ігната, ця практика навряд чи стане масовою.
«Те, що нам передали, не може поки замінити кількісно ті С-300 чи Буки, які в нас є. Обчислення станом на 2016 рік показували, що для нас надто мало навіть 60 дивізіонів ЗРК. Навіть з таким перекриттям у нас залишались сліпі зони. Тобто навіть якщо моделювати, що нам передали NASAMS та Iris-T у кількості еквівалентній, щоб замінити наявні у нас С-300, сліпі зони в нас залишаться все одно. Тому нам треба всього якомога більше, і цього все одно буде недостатньо», – пояснив Киричевський.
Одним із рішень в умовах недостатньої кількості ЗРК стало створення мобільних вогневих груп, які захищають Україну насамперед від «шахедів», а також за можливості намагаються вражати і ракети.
«Це військові зі стрілецькою зброєю, зенітними кулеметами та прожекторами, які мають створювати певну щільність засобів та сил для враження цих «шахедів». Їх просто більше, ніж у нас може бути зенітних ракет, тому по них треба працювати стрілецькою зброєю. Можливо, саме тому росіяни роблять ставку на удари цими дронами, адже їх навіть фізично важче збити, ніж звичайну крилату ракету», – каже Киричевський.
У використанні кулеметних систем є своя перевага, додає Криволап. Вони, по суті, є значно дешевшим засобом ураження, ніж ракети до комплексів Iris-T, Nasams чи Patriot, з яких теж у крайніх випадках доводиться збивати «шахеди».
«Вартість ураження має бути або меншою, або рівною, або трохи більшою, ніж те озброєння, по якому наноситься удар. Якщо «шахед», що вартує десятки тисяч доларів, збивати ракетою, що коштує сотні тисяч доларів – це виснажує нашу ППО. Тому треба навчитися по максимуму збивати їх стрілецькою зброєю», – пояснив експерт.
За словами Криволапа, десь з середини літа до України почали надходити різноманітні типи стрілецького озброєння для враження «шахедів», що, вочевидь, має масштабувати та посилити роботу мобільних вогневих груп.
В арсеналі Повітряних сил є винищувачі МіГ-29 та Су-27, які також можуть виконувати завдання ППО. За оцінками IISS, до початку вторгнення український авіапарк налічував до 71 такого літака. Згідно з аналізом проекту Oryx, за час війни було втрачено 22 МіГ-29 і 12 Су-27. Однак ця кількість, ймовірно, була заміщена поставками від партнерів. За словами Ігната, наші винищувачі інколи збивають чимало ворожих цілей – «шахедів» та ракет. Але це скоріше виключення, ніж стала практика.
«Це дуже складні цілі для пілотів. У наших винищувачів надто слабкі радари, щоб їх захопити. Для цього нам потрібні F-16, які можуть впоратися з цим значно ефективніше. З надходженням цих винищувачів наше ППО теж посилиться», – пояснив Ігнат.
Тож відповідь на питання, чи готова українська ППО до можливих осінньо-зимових атак – готова рівно настільки, наскільки це дозволяють наявні ресурси. Бо попри приріст у якісних показниках, у нашої протиповітряної оборони усе ще залишаються прогалини у кількісному покритті, уточнює Киричевський.
Протягом останнього місяця росіяни накопичують ракети, передусім «Калібри» та Х-101. Наприкінці серпня РБК-Україна робило детальний аналіз, скільки і чого зараз здатна виробляти Москва, а також які у неї можуть бути запаси. Загалом на місяць Росія може виробляти до 120 ракет різних типів, які стріляють на дальність у понад 500 кілометрів.
Один із невтішних для нас моментів – це те, що противник зміг наростити виробництво балістичних ракет. Інший тривожний фактор – росіяни зуміли налагодити в себе виробництво «шахедів». І зважаючи на те, що лише за вересень ними було випущено понад 500 так званих «Герань-2», то з цим типом дронів особливих проблем ворог не має.
Україна зможе впоратися з тим викликом, який, ймовірно, кинуть росіяни. Але точно не можна гарантувати, що наша ППО відіб’є всі 100% ударів. І насправді, на це не була би здатна жодна з країн світу, якби їй довелось зіткнутися з такою інтенсивністю ракетних та дронових атак.