У Харкові під час ракетного удару 2 січня серйозних поранень зазнала 84-річна актриса театру, заслужена артистка України Вікторія Тимошенко. Жінку доправили до лікарні та прооперували. Але, на жаль, через два дні, 4 січня, її серце зупинилося. Це стало сильним ударом для тих, хто її знав і любив.
Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZ.UA.
Померла через два дні
2 січня росіяни знову завдали ракетного удару по Харкову, вибухи пролунали в житлових кварталах. Серед постраждалих виявилася і відома харківська актриса, 84-річна Вікторія Миколаївна Тимошенко. Одна з ракет вибухнула неподалік її будинку.
Жінку доправили до лікарні швидкої допомоги. Спочатку серед акторів пройшла новина, що Вікторія Миколаївна загинула, але потім із посиланням на її онука повідомили, що жінка жива та за неї борються лікарі.
Їй зробили операцію, але, на жаль, через два дні, 4 січня, її серце зупинилося.
З дитинства мріяла стати акторкою
Вікторія Тимошенко народилася 1939 року в Бахмуті Донецької області. Її батьки були акторами. Після закінчення Другої світової війни вони грали в Артемівському українському музично-драматичному театрі.
Ще зі школи Вікторія Тимошенко займалася акторською майстерністю, грала у шкільному театрі. А 1960 року вона закінчила театральну студію при Дагестанському державному театрі міста Махачкала.
Вже через 8 років, 1968-го, вона почала грати у Харківському академічному драматичному театрі. Це було її єдиним місцем роботи впродовж багатьох років.
Повністю віддавалася ролі
Актор Харківського академічного драматичного театру Олександр Куліш згадує, що вперше на сцені Вікторію Тимошенко він побачив ще у студентські роки.
«Це був 1989 чи 1990-й. Тоді наш майстер ставив спектакль «Зірки на ранковому небі», і там грала наша однокурсниця. Роль була з роздяганням, і нам усім було цікаво. Ми пішли на спектакль, але дивилися ми лише на Вікторію Миколаївну. Це була дивовижна актриса, вона грала гострохарактерні ролі. Я б навіть назвав її нашою харківською Фаїною Раневською. Вона могла грати гротескно, у неї була бездоганна мова. І коли ми наступного дня прийшли на заняття і майстер нас запитав: «Ну що?», то ми всі говорили лише про Вікторію Тимошенко», – розповідає Куліш.
Наступного разу Вікторію Миколаївну Олександр Куліш побачив уже у виставі «Поминальна молитва» за мотивами оповідань Шолом-Алейхема. Він згадує, що їх із дружиною вже взяли на роботу до театру, але оскільки вони мали маленьку дитину, то ще не встигли подивитися «Поминальну молитву».
«Ми сильно запізнювалися, прибігли. І коли почалася вистава, це був такий катарсис! Там Вікторія Миколаївна грала Голду, це була її найкраща роль. Думаю, що це була найкраща вистава. Її ставили і в Києві, і в Ленкомі, але в нас була найкраща постановка», – згадує Куліш.
На сторінці театру у Facebook Олександр Куліш написав: «Скільки разів бачив, як Голда вмирає на сцені, але Саша Вірченко підхоплював її у темряві і вона оживала. Відпочивайте».
Також він згадує, що Вікторія Миколаївна повністю віддавалася своїй ролі. Після закінчення спектаклю вона мала виснажений вигляд. Але варто було вийти на «біс», на уклін до глядачів, як актриса знову перетворювалася.
25 років грала Голду
Ольга Солонецька, актриса Харківського драматичного театру, згадує, що коли вона прийшла до театру, приблизно 1992 року, то Вікторія Тимошенко вже була провідною актрисою.
«Вона була дуже цікавою актрисою та жінкою. У молодості вона грала ролі головних героїнь, пів театру були в неї закохані. Вона була дуже цікава, блакитноока жінка. Пам’ятаю, що мене вводили у спектакль «Поминальна молитва». Ця вистава була візитною карткою театру. І Вікторія Миколаївна грала там Голду років 25. Вона отримала цю роль, коли ще була молодою, і грала аж до карантину в 2020 року. Інші актори у виставі змінювалися, а вона одна грала Голду.
Ми, актори, які вже отримали звання, і народні, і заслужені, приходили дивитися цю виставу. Там така сцена, коли народжує її старша дочка. Ми стояли за лаштунками та дивилися. У залі була повна тиша, дехто там навіть плакав», – розповідає Солонецька.
Останніми роками здоров’я актриси вже було не дуже міцним. Але все одно вона приходила до театру з паличкою і грала у виставі «Клінічний випадок».
Була людиною з великої літери
Доля Вікторії Тимошенко була важкою, вона пережила величезне горе. У 90-х роках трагічно пішов із життя її єдиний син. Вона не була на його похороні. Тому що в ті дні театр мав їхати на гастролі до Ялти, всі квитки вже розпродали. Режисер театру був дуже вимогливим, для нього актор міг не прийти на виставу лише в одному випадку – якщо він помер.
І Вікторія Миколаївна поїхала на гастролі. Вона грала у спектаклі-комедії «Божевільний дім» роль матері. У неї були там слова: «Ой, мій сину, ой, мій сину». Вона вимовляла їх, а з очей капали сльози.
Після смерті сина вона займалася вихованням онука.
Після того, як не стало режисера Олександра Барсегяна, Вікторія Миколаївна стала менш затребуваною. У театр почали запрошувати молодших акторів.
Вікторія Миколаївна була дуже порядною людиною, вона ніколи не брала участі у театральних конфліктах. То була людина з великої літери.
Вікторія Тимошенко запам’яталася за такими ролями, як Софія Іванівна «Стара діва» Н. Птушкіної, Мадам Сівель «Моя парижанка Р. Ламуре», Феклоа Іванівна «Одруження» Н. Гоголя, Нана «37 листівок» М. Макківера та ін.
