Іллі — 21 рік і він уже майже два з половиною роки у війську. Коли почалася повномасштабна війна, юнаку було всього 18 років, він навчався в коледжі. Батьки хотіли вивезти хлопця за кордон, але він втік від них на мотоциклі у військкомат.
Хлопця до війська не взяли через вік. Та він не зупинився і пішов до комплектаційного центру ТрО. Там теж відмовили, але здійснити бажання допоміг випадок.
У центрі, якому потрібні були водії, не перевірили документи. А наступного дня відмовляти було пізно.
Зараз також дивлятьсяБатькам Ілля розповів про це за тиждень. У війську почав служити водієм і освоювати міномет.
Мене навчив всього наш капітан. Він вже на пенсії, полковник, йому 65 років. Навчив всього, що я знаю. І завдяки його знанням я тепер вчу своїх.
Уже у квітні 2022 року Ілля у складі 128 окремої бригади ТрО відправився виконувати бойові завдання на Донеччині. Згадує, що у першому ж бою випало протистояти російському танку.
Згодом Іллі довірили бути навідником міномета. А понад півроку тому призначили командиром розрахунку. Чоловік каже: тепер він відповідальний за всіх. Зокрема й за свого старшого на рік товариша Дмитра, якого він загітував. Тепер друг служить у розрахунку Іллі.
Найтяжчі бої, згадують бійці, були у Старомайорському. Там росіяни працювали всім, чим тільки було можна. Під час одного з обстрілів дістав важке поранення у руку побратим Ярослав: замість руки було криваве місиво.
Ілля був поруч у бліндажі й з усіх сил рятував розбиту руку побратима. За дев’ять місяців Ярослав повернувся. Тепер хлопці всі разом виконують бойові завдання вже на Запоріжжі.
Ілля каже: у війську відчувається, як удома. Заочно освоює професію у сфері електропостачання і вже планує, що робитиме після перемоги.
Або залишуся в армії, або піду та облаштую собі велику пасіку і буду займатися бджолами.