Загальновійськову підготовку для цивільних за період великої війни пройшли тисячі киян. Чому їх навчають та як потрапити на безкоштовні курси Центру підготовки до Національного Спротиву від КО від КО «Муніципальна охорона» – читайте детальніше у матеріалі РБК-Україна.
Накласти турнікет, витягти пораненого з епіцентру обстрілу, вміти захистити свій дім – під час війни ці навички стали важливі не тільки для військових.
Курси військової підготовки для тих, хто ніколи не служив і не тримав в руках зброю, створили в Києві на вимогу закону «Про національний спротив». В ідеалі такі курси мають створювати в кожному регіоні, але зараз вони діють поки тільки в двох областях – Київській і Закарпатській.
Перші курси «Оборонці Києва», де цивільних готували до захисту країни, провели у столиці ще в січні 2022-го. Багато з тих, хто тоді вчився стріляти і надавати першу медичну допомогу, взяли до рук зброю й пішли захищати Бровари, Мощун, Макарів. Зараз всі інструктори курсу – учасники бойових дій, які пройшли бої на фронті.
РБК-Україна побувало на одному з занять і розповідає, як кияни вчаться надавати першу допомогу, стріляти з різних видів зброї і працювати в команді.
Відео: Військовий курс для цивільних від «Муніципальної охорони» (youtube.com/РБК-Україна)
«Накладіть турнікет і чекайте евакуації». Які поранення – найбільш небезпечні
Людомир, позивний Любас, пішов захищав Київщину в перші місяці вторгнення Росії. Записався до Збройних Сил добровольцем-медиком, хотів рятувати поранених.
«У мене на той момент була навіть не відстрочка – я був зовсім знятий з обліку за медичними показниками. Плюс міг мати бронювання як фельдшер швидкої. Але в перші дні пішов разом із хлопцями. Як я міг сидіти на місці, якщо знав, що можу там когось врятувати? Пішов також, бо це наша земля. Це і батьки, і родина», – каже Любомир. З часом він звільнився зі служби, бо у його батька стався інсульт, і комусь треба було доглядати за старенькою мамою.
Зараз на курсах для цивільних Любомир вчить надавати першу медичну допомогу «в полі». Точніше – у лісі. Студентів ведуть до густо засадженої деревами місцевості, де відпрацьовують сценарій роботи в команді. Когось призначають «пораненими», інші йдуть їх рятувати, а треті – прикривають других під час небезпеки. Від реакції людей часто залежить життя тих, хто в цей час поруч з ними.
Фото: Військовий курс для цивільних можна пройти безкоштовно (Катерина Гончарова/РБК-Україна)
Під час одного з занять серед лісових заростей – троє «постарждалих» з різними пораненнями: у когось розірвана артерія, і треба реагувати миттєво. У іншого – порівняно невелике ураження руки, загрози життю немає, і той може кілька хвилин почекати.
Надати допомогу – лише частина справи. Потім пораненого треба витягти в безпечне місце. Це теж непросто, якщо по вас ведуть вогонь: інструктор робить навчальні постріли, імітуючи ворожі. Але й під ноги треба встигати дивитись: Любомир ставить між кущами розтяжки, які практично непомітні навіть вдень. Один момент – і вибух.
«Тут «важкий», потрібна допомога. Швидше», – каже дівчина в рацію, бинтуючи ногу чоловіка. До неї підбігають, з’ясовують обстановку.
Студенти відпрацьовують тампонування рани, вчаться, як поводитись при проблемах з диханням. Вся теорія у нас відбувається безпосередньо на практиці. Бійці на фронті найчастіше вмирають від критичних кровотеч. Найбільша крововтрата – при пошкодженні артерій. Це можуть бути нижні і верхні кінцівки. Ми вчимо розрізняти такі поранення і відповідно реагувати. Тут важливо правильно накласти турнікет, це допоможе врятувати життя», – каже інструктор.
Турнікет треба затягнути сильно. Це боляче. Чим довше його тримати, тим сильніше відчувається біль від здавлювання. Тут важливо протривматися й не знімати його, поки вам не нададуть допомогу, наголошує Любомир.
Фото: Студентів вчать розрізняти різні типи поранень, надавати допомогу (Катерина Гончарова/РБК-Україна)
«Правило таке: накладіть турнікет і чекайте евакуації. Побратими розповідали про випадки, коли боєць отримав контузію і поранення, наклав собі турнікет, тим самим врятував себе. Втратив свідомість, його занесли в бліндаж, прийшов до тями і каже: «Ой, боляче, зніміть турнікет». Сам його зняв і знову втратив свідомість вже від крововтрати. Тому і ми на навчаннях суворо забороняємо це робити», – пояснює він.
Навесні 2022-го рота Любомира в повному складі вийшли з Ірпеня без жодного важкого поранення. Зараз він вважає це щасливою долею і везінням.
«Але реалії війни говорять про те, що так щастить не всім. Тому такі навички дуже потрібні», – каже інструктор.
Найпопулярніший курс – з управління дронами
Курси дають зрозуміти, як поводитися в небезпеці. Київ і інші міста продовжують обстрілювати, і людям треба знати, як надати першу допомогу. І це реально дає шанс вижити, каже Дмитро Андреєв, керівник пресслужби “Муніципальної охорони”.
Є кілька опцій – одноденний базовий курс, 5- та 10-денний. Останній – найбільш поглиблений: в ньому медицина, тактична підготовка, стрільба з різних видів зброї.
«Люди самі визначаються, на чому хочуть зробити акцент. В одній групі сказали, що їм потрібна тактико-спеціальна підготовка. Це бій у лісі, штурм і оборона на відкритій місцевості і в урбанізованій зоні. Вчимо пересуванню в місті. Групи діляться на дві частини, виконують завдання, потім їм виставляють оцінки», — розповідає Дмитро.
Ті, хто пройшов підготовку, вміють проводити огляд постраждалого і можуть розуміти, яке у нього поранення. Вміють зупиняти кровотечі, правильно накладати турнікет.
«Курс постійно вдосконалюється – якщо на фронті відбуваються якісь зміни по підготовці, ми теж швидко вносимо це у програму. Додали окремий курс по БПЛА, на нього зараз реально дуже багато бажаючих. Обмежень по віку у нас немає: є і студенти, є й пенсіонери», – додає він.
Фото: На курси приходять і військові, щоб тримати себе в формі і не втрачати навичок (Катерина Гончарова/РБК-Україна)
Кошти на курс виділяють з міського бюджету. Центр створила і веде комунальна організація «Муніципальна Охорона». Курси безкоштовні. Аналогічні від приватних компаній в більшості платні, і коштують досить дорого. Самі організатори кажуть, що це одна з причин, чому до них є черги.
«Часом буває великий ажіотаж, місця швидко закінчуються, особливо на дрони. За минулий рік курс у нас пройшло більше 20 тисяч людей. Цього року – біля 7 тисяч», – додає Дмитро.
Киянка Марина взяла відпустку, щоб потрапити на повний десятиденний курс. Переконана, що такі знання потрібні зараз буквально кожному.
«Немає в Україні жодної людини, яку не зачепила війна. Я хотіла піти на курси раніше, але щоразу щось не складалося. То робота, то якісь термінові справи. Але відкладати вже нема куди, війна триває більше двох років. Мій друг загинув, родичі знайомих – в полоні, щодня з фронту приходять трагічні звістки. Вважаю, що цих аргументів більш ніж достатньо», – розповідає вона.
За словами дівчини, перед великою війною вона вже ходила на короткі базові курси, де вчили стріляти з вогнепальної зброї. Каже, що одноденні курси ще тоді коштували близько 4 тисяч гривень, а пострілів дозволяли робити мало – недостатньо, щоб реально навчитися.
«Треба не просто вистрітили, а вміти розбирати і збирати зброю. Треба щоб була якась внутрішня впевненість, що зможеш це зробити. А за день підготовки це просто нереально. Тому взяла максимальну кількість днів навчання», – каже співрозмовниця.
Дають постріляти з «Джавеліна». Що вміють випускники 10-денного курсу
Поки в лісі вчаться рятувати людей, Володимир «Блайзер» в цей час відпрацьовує вже з другою групою переміщення підрозділу в бойових умовах малими групами.
Біля закинутого приміщення люди переміщуються трійками: перша трійка наближається до будівлі, інша прикриває зі зброєю. Це ті, хто записався на десятиденний курс. Тут вже і стрільба, і окопи, і штурм та відхід з позицій.
Фото: Десятиденний курс – найбільш інтенсивний (надані РБК-Україна)
«Ми вчимо, як правильно тримати зброю, щоб випадково не натиснути на спусковий гачок і не поранити свого побратима, який може цей час бути десь попереду. Важливо також, що люди виходять з навчання з розумінням, як рухатися групами. Тут основне – це злагодження: треба дослухатись, що кажуть в рації, і діяти відповідно. Також важливо, щоб кожен проговорював, чи живий він, і чи він на зв’язку, чи не втратили когось. Якщо мовчить, значить щось трапилось», – розповідає інструктор РБК-Україна.
На другому тижні навчання студенти працюють і в інтерактивному тирі. Вчать стріляти і з радянської, і з західної зброї. Є автомати Калашнікова, є AR-15 – самозарядна гвинтівка американського виробника. Дають можливість постріляти з NLAW – шведсько-британського протитанкового комплексу. Є і легендарні «Джавеліни». На такий курс часто приходять військові на ротації: хочуть підтримати форму і відточити навички.
«На виході з наших курсів вміють користуватися зброєю. Спокійно збирають її і розбирають, стріляють. З п’ятого або шостого разу вже не ставлять питань, роблять все самі. Часом протягом одного заняття вже видно, як людина швидко над собою росте», – додає військовий.
Інструктори запевняють, що можуть навчити й тих, хто раніше жодного разу не тримав зброю в руках. Володимир радить брати 10-денний курс, бо в ньому і медицина, і зброя і орієнтування на місцевості.
Фото: Володимир «Блайзер» відповідає за тактичну підготовку студентів (надане РБК-Україна)
«Коли люди приходять на «п’ятиденку» вперше і нічого не вміли раніше, буває тяжкувато. Але тут головне не здаватися і продовжувати далі. Чим далі, тим легше, і люди самі відчувають, як вміють більше. Я завжди пояснюю: навички – це добре, але навички мають у вас стати рефлексами. Ти не маєш думати, як палець тримати – чи на спусковому, чи поруч з ним. Не маєш думати, як перезаряджати зброю. Якщо робиш це вже автоматично, значить ти вже точно навчився. А далі – вмикаєш голову, яку навичку задіяти в конкретній ситуації», – каже він.
Недавно курс проходила бойова група – хлопці, які не раз були на «нулі». Відпрацьовували тактику 10 днів і знову поїхали на фронт. А з цивільних часто приходять і ті, хто впевнений, що «їм не дано». Але пробують і бачать, що щось таки можуть.
«Мені не дано» кажуть частіше ті, хто не дуже у собі впевнений. Самі себе часто бояться. Але коли починає потроху все вдаватися, людина це бачить і прямо змінюється на очах. Потім кажу: так ви говорили «це не моє». Відповідають: «Це моє! Дивіться, як гарно у мене виходить», – розповідає Володимир.
