Кожна людина на фронті — це унікальна історія, цілий всесвіт, що має великий досвід за плечима. Досвід, що не вимірюється прожитими на світі роками, а лише знаннями та навичками цієї людини.
На війні не можна втрачати віри та особистих мрій. Бойова медикиня на псевдо Афіна, а у житті поза війною — Юлія Хомʼяк, мріє про наукову діяльність у сфері репродуктивної медицини. А ще: щоб не гинули люди, війна закінчилася і вона зупинилася у своєму постійному домі та розвивала карʼєру. Поки ж речі Афіни розкидані на Харківщині, Донеччині та Луганщині.
Про кришталеву кульку життя, час на війні та пережите там, Афіна розповіла Дмитру Фіоніку для УП.Життя. Ми переповідаємо найцікавіше далі у матеріалі.
Про безцінність життя та смерть на фронті
Саме життя Афіна порівнює з кришталевим посудом чи дуже ламкою кулькою — через неоціненність, страх його втратити та крихкість.
Один неправильний рух — і все. Щоб посудина не розбилася, треба бути зосередженою, холоднокровною, треба вміти контролювати емоції. Тому під час роботи я відключаю всі емоції, — каже медикиня.
На початку повномасштабного вторгнення Юлія була на інтернатурі. Одразу хотіла мобілізуватися, але у рідному Дрогобицькому районі її не прийняли до ТрО. Відмовили у й Львові.
Влітку 2022 року вона випадково натрапила на вакансію: шукали медика у батальйон на Харківщині. Подзвонила — сказала, що готова до фронтової роботи, й просила відношення.
Того дня, коли повинна була йти до ТЦК, дівчина підвернула ногу: та попри все, дісталася до Харківської області, де був медпункт батальйону.
Там через її руки пройшла не одна сотня бійців, особливо під час боїв за Бахмут.
— Були поранення, з якими я ніколи не зустрічалася, наприклад, переломи лицьового черепа, травми очей… В цьому потоці я жила зо три місяці. Крізь мої руки пройшли сотні бійців, — ділиться Афіна.
Юлія каже: лікар зустрічається зі смертю набагато частіше, ніж інші люди. І не лише з цим, а й зі стражданнями, горем близьких та родин. Робота лікаря передбачає справу з концентрацією болю і горя, — висновує вона.
Були поїздки в один кінець! Бойова медикиня розповіла, як росіяни крили мінометом під час евакуації— Хлопці завозили продукти, або виїжджали за пораненими і їх дронами розбивали там в зоні бойових дій. Вони не поверталися, — згадує Ольга.Як бути жінкою в ЗСУ: про гендерні стереотипи та життя, яке воно є
Афіна зізнається: чоловіки, які її оточують, намагаються всіляко допомогти. Для Юлії це не про гендерні стереотипи, а про життя, яким воно є — і це її досвід.
— Якось я приїхала на одну з наших локацій у Донецькій області. Хлопці там жили в спартанських умовах. Але вони до цього звикли, їм було нормально, — розповідає Афіна.
Однак, як зазначає медикиня, тільки-но вона приїхала, чоловіки почали шукати та купувати насос, перехідники, аби можна було нагрівати воду завдяки генератору: бо ж Юля приїхала!
Зараз вона мріє про перемогу та щоб більше не гинули люди. А з особистих мрій — присвятити себе науці та завести сімʼю, дім й саморозвиватися.
— Ми постійно чуємо про загиблих і поступово звикаємо до всієї цієї інформації. Людські долі перетворюються на циферки на папері. Але ж кожна людина — це всесвіт. Я дуже хочу, щоб це закінчилося, — ділиться Афіна.
