У Києві є унікальний 7-поверховий будинок, він єдиний в Україні. Вид у нього звичайного радянського, але головна цінність у тому, хто у цій будівлі жив. Будинок лідирує за кількістю меморіальних дощечок – 29. Колись у ньому жили близько 130 відомих літераторів та митців. 33 з них були репресовані радянською владою та розстріляні.
Будинок називається “Роліт” – скорочення від “Кооператив” “робітників літератури” і знаходиться по вулиці Богдана Хмельницького, 68 та 68 А (колись – Леніна).
Сьогодні він є пам’яткою архітектури, історії та містобудування. У будинку збереглися меморіальні кімнати Івана Микитенка, Олександра Копиленка, Олеся Гончара, Леоніда Вишеславського, композитора Бориса Лятошинського.
Літературна історія будинку тривала сім десятиліть. Останніми серед відомих мешканців “Роліту” померли найстаріший український поет Леонід Вишеславський (2002) і письменник та правозахисник, Герой України Микола Руденко (2004).
“Ветераном” будинку залишався літературознавець і багаторічний головний редактор журналу “Всесвіт” Олег Микитенко (помер у 2020 році). Він єдиний, хто мешкав у будинку від першого дня (в’їхав у “роліт” шестирічним хлопцем).
Будівництво
Ініціаторами будівництва виступили самі літератори. Вони вклали гроші в будівлю як у житловий кооператив.
Однак, через нестачу коштів будівництво припиняли кілька разів. При цьому іноді самі літератори працювали як підсобні робітники.
Будинок зводили у дві черги. Перший корпус збудували в 1931 – 1934 роках за проєктом архітекторів Василя Кричевського та Петра Костирка в конструктивістському стилі.
Другий корпус збудували в 1936 – 1939 роках за проєктом архітектора Миколи Сдобнєва з елементами класицизму.
Легенда
За місцевою ролітівською легендою, на місці зведення раніше стояла стара споруда. Під час її демонтажу в одній зі стін виявили замурований людський скелет. Правоохоронці з’ясували, що злочин стався ще за часів царизму, тому кримінальне провадження не відкривали.
Заселення будинку
Заселення будинку розпочалося у 1934-му.
Для часів СРСР це був шикарний будинок із п’ятьма під’їздами. У будинку було 54 квартири. Здебільшого вони були дво- та трикімнатні, але в останньому під’їзді зробили й чотирикімнатні – для співробітників Союзу письменників України.
Всі оселі були просторими, з високими стелями, широкими вікнами, персональними телефонами – шик для радянських часів. При цьому кухні виявилися дуже маленькими – лише на кілька метрів.
Елітний статус будинку підкреслювала спеціальна двоповерхова будівля у дворі – для обслуги: слюсарів, теслів, двірника й кочегарів. А у квартирах нового корпусу були також кімнати для хатніх робітниць. Вони межували із кухнею та мали окремі виходи на вулицю, але без ліфта.
В особливі чотирикімнатні квартири заїхали “тузи”. Наприклад, голова Спілки письменників Іван Кулик.
Максим Рильський, Микола Бажан, Леонід Первомайський отримали трикімнатні квартири. А Натан Рибак й Савва Голованівський – двокімнатні.
Відомі мешканці Роліту
Кажуть, що сам Максим Рильський полюбляв голосно слухати джаз. А після війни ділив помешкання зі стоматологом Літфонду, який рвав зуби просто в будинку та лякав сусідів криками пацієнтів. На дверях їхньої квартири красувався напис “Лікар Патлах. Лікую та вставляю зуби. Дзвонити 1 раз. М. Рильський – дзвонити 2 рази”.
Шикував в будинку Павло Тичина, якому дозволили обирати поверх і кількість кімнат. У листі до своєї майбутньої дружини Лідії він писав про будинок: “…Щодо поверху, то тут такі мої думки. Найкраще було б на 5-ім поверсі (відкривається далека перспектива на Солом’янку, Шулявку, Вокзал), хоча трошки і високувато… 4-й поверх теж нічого, тільки вигляду вже трохи менше. А 3-й поверх – вигляд цілком закритий”.
Павло Тичина переїхав у будинок у 1938-му. І саме тут, за словами Василя Стуса: “геніальний Тичина вмер. Лишився жити чиновник літературної канцелярії, довічно хворий на манію переслідування, жалюгідний пігмей із великим ім’ям Тичина”.
Загалом, у будинку колись проживали близько 130 літераторів та митців, серед них: Авром Пинхусович, Борис Антоненко-Давидович (кв. 24, 53), Микола Бажан (кв. 31, 76), Олексій Ватуля (кв. 39), Леонід Вишеславський (кв. 74), Остап Вишня (кв. 21), Савва Голованівський (кв. 55), Андрій Головко (кв. 71), Олесь Гончар (кв. 65), Семен Гордеєв (кв. 55, 25), Давид Гофштейн (кв. 62), Микола Дубов (кв. 29), Любов Забашта (кв. 68), Оксана Іваненко (кв. 6), Абрам Каган, Іван Кочерга (кв. 4), Іцик Кіпніс (кв. 37), Олександр Копиленко (кв. 72), Олександр Корнейчук (кв. 15), Іван Кулик (кв. 46), Олексій Кундзич (кв. 9, 38), Аркадій Любченко (кв. 21), Борис Лятошинський (кв. 63), Андрій Малишко (кв. 68), Іван Микитенко (кв. 52), Петро Панч (кв. 58, 64), Леонід Первомайський (кв. 69), Олександр Підсуха (кв. 6), Натан Рибак (кв. 61), Максим Рильський (кв. 70), Микола Руденко (кв. 24), Іван Сенченко (кв. 16), Семен Скляренко (кв. 11, 24), Леонід Смілянський (кв. 29), Юрій Смолич (кв. 18), Вадим Собко (кв. 62), Володимир Сосюра (кв. 34), Михайло Стельмах (кв. 70), Павло Тичина (кв. 38, 68), Зіновій Толкачов (кв. 40), Павло Усенко (кв. 67), Микола Шпак (кв. 15), Микита Шуміло (кв. 66), Юрій Яновський (кв. 66), Михайло Чабановский, Володимир Торін (кв. 59), Матвей Гарцман (кв. 32), Марія Пригара (кв. 53).
Репресії
Члена Спілки письменників України Євгена Плужника, який вніс за будинок першу 1000 карбованців і був у передчутті нового житла, заарештували за кілька днів до в’їзду. А Юрій Яновський, що написав тут свій твір “Жива вода”, який назвали націоналістичним, за доносами сусідів був звинувачений 1947 року у “спотворенні радянської дійсності”.
Поет та перекладач Микола Бажан жив на першому поверсі й, коли серед ночі у під’їзд стрімко входили пильні “товаріщі” з черговим ордером на арешт й обшук, першою квартирою, до якої вони наближалися, була його. Тому щоразу поет із жахом прислухався до тупоту їхніх чобіт за дверима, намагаючись зрозуміти, чи пройдуть вони повз, чи зупиняться. Якщо зупиняться, то це за ним.
Починаючи з 1937 року, він понад рік щоночі спав у штанах, щоб у спідньому не зустрічати “гостей” з НКВС.
За спогадами мешканців наприкінці 19350-го життя в будинку перетворилося на пекло: в будь-який момент у квартиру могли зайти “спеціальні люди” та забрати господаря без пояснень. А сім’ю – вислати з міста.
Є припущення, що сценарист та письменник Вадим Охрименко, який мешкав у 54-й квартирі, застрелився 1937 року через те, що його примушували доносити на Максима Рильського.
У Роліті Андрій Малишко написав слова “Пісні про рушник”. Кажуть, що він любив хильнути та пограти в “Дурня”. Якщо програвав, то лаявся. Доносили на нього 20 людей. Здебільшого ті, хто грав з ним у карти за вечерею.
В 1940-х роках Андрія Малишка вербували слідкувати за режисером та драматургом Олександром Довженком, та він виявився ненадійним агентом – увесь час знаходив відмовки, щоб не з’являтися на засідання.
Де поховані відомі мешканці Роліту
Літератори та митці поховані на Байковому кладовищі – на одній алеї. Кажуть, що пам’ятники їм створювали ті самі люди, що й меморіальні дошки на будинок.
Загалом на будівлі встановлено 29 меморіальних дощечок, які присвячені її мешканцям. Зараз це чи не єдине нагадування про величну й страшну історію цього будинку.
Сьогодні
Переважна більшість нинішніх мешканців прямого стосунку до літератури не має.
Подейкують, що у Роліті є квартира в режисера Дмитра Богомазова та співачки Ірини Білик.
Деякі квартири тепер облаштовані під офіси. Ворота замкнені, вхід до будинку зачинено зі всіх боків.
У внутрішньому дворику впадає в око стенд “Я живу в музеї “Роліт” із прізвищами колишніх мешканців будинку в алфавітному порядку.
У першому корпусі будинку відкрили книгарню з великими вікнами. Тут книги не продають, а видають за підпискою. Їх можна читати як у самій книгарні, так і взяти в оренду додому.
