На Шепетівщині поховали старшого сержанта, який вважався безвісти зниклим

4 лис­то­па­да, жи­те­лі гро­ма­ди про­ве­ли у зас­ві­ти Лю­ба­шевсь­ко­го Ми­ко­лу Ми­ко­лайови­ча, жи­те­ля міс­та Бро­ва­ри, урод­женця се­ли­ща Гри­ців Ше­пе­тівсь­ко­го району.

Ни­ні Ми­ко­ла вос­таннє по­бу­вав на зем­них гос­ти­нах у бать­ківсь­кій осе­лі та рід­но­му се­ли­щі…

Ми­ко­ла Лю­ба­шевсь­кий — стар­ший сер­жант, го­лов­ний сер­жант 2-го взво­ду 3 пі­хот­ної ро­ти вій­сько­вої час­ти­ни А 4961, який з чес­тю бо­ро­нив Ук­ра­їну, мрі­яв про Пе­ре­мо­гу і ро­бив усе для то­го, щоб гід­но про­тис­то­яти во­ро­гу!

Ми­ко­ла на­ро­див­ся 11 груд­ня 1968 ро­ку у се­ли­щі Гри­ців, Ше­пе­тівсь­ко­го району, Хмель­ницької об­ласті. Тут прой­шли його ди­тя­чі та юнаць­кі ро­ки. Із 1976 ро­ку нав­чався в Гри­цівсь­кій се­ред­ній шко­лі — за­кін­чив 8 кла­сів. Був сум­лінним та ста­ран­ним уч­нем, лю­бив спорт.

Піс­ля за­кін­чення шко­ли, у 1984 ро­ці всту­пив до Гри­цівсь­ко­го СПТУ № 38. Ми­ко­ла був ста­рос­тою гру­пи, вів ак­тивне сту­дентсь­ке жит­тя: зай­мав­ся фут­бо­лом та во­лей­бо­лом, брав участь в об­ласних зма­ган­нях з во­лей­бо­лу від збір­ної Гри­це­ва.

По за­кін­ченню Гри­цівсь­ко­го про­фе­сій­но-тех­нічно­го учи­ли­ща № 38, у пе­рі­од з 1987 по 1989 рік Ми­ко­ла Лю­ба­шевсь­кий ніс служ­бу в ар­мії на те­ри­то­рії Ні­меч­чи­ни.

Лю­бов до спор­ту пос­при­яла то­му, що піс­ля про­ход­ження вій­сько­вої служ­би Ми­ко­ла здо­бу­вав ос­ві­ту в Іва­но-Фран­ківсь­ко­му тех­ні­ку­мі фі­зич­ної куль­ту­ри (1990–1992 ро­ки). Пра­цю­вав Ми­ко­ла у сфе­рі бу­дів­ниц­тва в міс­ті Ки­єві — був аль­пі­ніс­том-ви­сот­ни­ком по ре­мон­ту ви­сот­них жит­ло­вих бу­дин­ків. Був справ­жнім асом та ду­же лю­бив свою ро­бо­ту.

Ми­ко­ла Лю­ба­шевсь­кий мав здо­бут­ки не тіль­ки в нав­чаль­ній та про­фе­сій­ній сфе­рах — най­більше його до­сяг­нення — це сім’я: ко­ха­на дру­жи­на Ма­ри­на, яка зав­жди під­три­му­ва­ла та бу­ла по­рад­ни­цею в склад­них жит­тє­вих си­ту­аці­ях, люб­ля­чі си­ни — Же­ня та Ар­тем, які ста­ли справ­жні­ми по­міч­ни­ка­ми та вір­ни­ми дру­зя­ми для та­та.

Ми­ко­ла був справ­жнім пат­рі­отом, він не зміг за­ли­ши­тись ос­то­ронь пов­но­мас­штаб­но­го втор­гнен­ня ро­сії на те­ри­то­рію Ук­ра­їни і 25 сер­пня 2023 до­лу­чив­ся до Зброй­них сил Ук­ра­їни та ніс вій­сько­ву служ­бу у вій­сько­вій час­ти­ні А 4961. Був го­лов­ним сер­жантом 2-го взво­ду 3 пі­хот­ної ро­ти.

Від­да­ний вій­сько­вій при­ся­зі на вір­ність ук­ра­їнсь­ко­му на­ро­ду, мужньо ви­ко­нав­ши вій­сько­вий обов’язок в бою за Ук­ра­їну, її сво­бо­ду і не­за­леж­ність, Ми­ко­ла Лю­ба­шевсь­кий за­ги­нув 31 бе­рез­ня 2024 ро­ку поб­ли­зу на­се­ле­но­го пун­кту Но­во­ми­хай­лів­ка, Пок­ровсь­ко­го району, До­нець­кої об­ласті.

Сім дов­гих, бо­лю­чих та важ­ких мі­ся­ців рід­ні, дру­зі та близь­кі Ми­ко­ли не ма­ли жод­ної звіс­тки про без­вісти зник­ло­го ге­роя…

І ли­ше 4 лис­то­па­да 2024 ро­ку Ми­ко­ла Ми­ко­лайович вос­таннє по­бу­вав на зем­них гос­ти­нах у най­до­рож­чих та най­рід­ні­ших лю­дей, зус­трів­ся з дру­зя­ми, поб­ра­ти­ма­ми, од­но­сель­ча­на­ми…

В од­ну мить не ста­ло рід­ної лю­ди­ни — до­ро­го­го си­на, ко­ха­но­го чо­ло­ві­ка, тур­ботли­во­го бать­ка, справжнього бра­та та дядь­ка … не ста­ло час­тинки сер­ця у кож­но­го, хто знав Ми­ко­лу… Він був чу­до­вою лю­ди­ною, справ­жнім сім’яни­ном, пат­рі­отом та ве­ли­ким жит­тє­лю­бом… Йому на­зав­жди 55…

По­хо­ва­ли Ми­ко­лу Ми­ко­лайови­ча в рід­но­му се­ли­щі Гри­це­ві з усі­ма вій­сько­ви­ми по­чес­тя­ми. Жи­вим ко­ри­до­ром ша­ни та вдяч­ності до за­хис­ни­ка, в скор­бо­ті на ко­лі­нах в ос­танню до­ро­гу Ге­роя про­ве­ли рід­ні, дру­зі, од­ноклас­ни­ки, поб­ра­ти­ми, од­но­сель­ці…

Це важ­кий день для всіх, хто знав Ми­ко­лу, особ­ли­во для його сім’ї…для його ді­тей…
Поп­ри біль втра­ти та го­ре си­ни Ми­ко­ли Ми­ко­лайови­ча — Же­ня та Ар­тем зга­ду­ють про бать­ка теп­ли­ми сло­ва­ми:

«Та­то зав­жди хо­тів ма­ти влас­ний дім і са­мос­тій­но його об­лашту­ва­ти, то­му він ку­пив ста­рень­кий бу­ди­нок в Гри­це­ві і май­же від­ра­зу прис­ту­пив до його ре­мон­ту. Про­тя­гом 10-ти ро­ків ми ра­зом з ним при­їз­ди­ли до Гри­це­ва і у віль­ний від ро­бо­ти та нав­чання час — ми всі ра­зом ре­мон­ту­ва­ли наш дім. Та­то був май­стром на всі ру­ки — ми са­мос­тій­но ко­па­ли во­доп­ро­від, ро­би­ли утеп­лення бу­дин­ку, ре­мон­ту­ва­ли сті­ни, сте­лю, мон­ту­ва­ли під­ло­гу… Та­то був за го­лов­но­го, так би мо­ви­ти бри­га­ди­ром на­шо­го бу­дів­ниц­тва, а ми — вправ­ни­ми по­міч­ни­ка­ми для нього. Че­рез ро­бо­ту в Ки­єві ре­монт бу­дин­ку роз­тягнув­ся на ро­ки, але не див­ля­чись на це, ми всі­єю сім’єю пра­цю­ва­ли над його за­вер­шенням. До мо­мен­ту ко­ли та­то пі­шов на служ­бу в сер­пні 2023 ро­ку — в бу­дин­ку бу­ло вже все го­то­во, за­ли­ши­лось тіль­ки пе­рек­ри­ти дах — ми пла­ну­ва­ли це зро­би­ти ра­зом, ко­ли та­то по­вер­неть­ся до до­му. Але на жаль ос­танній етап в ре­мон­ті від­бувся без нього…»

Ми­ко­ла Лю­ба­шевсь­кий за­ли­шив у сер­ці та пам’яті кож­но­го хто його знав світ­лі та теп­лі спо­га­ди! Ми­ко­ла — Ге­рой но­вої до­би, слав­ний син Ук­ра­їни, його без­смертний под­виг зо­ло­ти­ми лі­те­ра­ми на­віч­но впи­са­ний у лі­то­пис бойової сла­ви Ук­ра­їни, у лі­то­пис людсь­кої муж­ності і від­ва­ги…

Грицівська селищна рада