2025 рік тільки почався, але вже ясно, що він змінить ситуацію в Україні. Це буде мати значні економічні наслідки, в першу чергу – щодо економічних очікувань, які домінували з 2022 року. Ці економічні очікування були гучно заявлені на міжнародних конференціях щодо відбудови України. Розмови про плани на сотні мільярдів доларів, що велись на цих форумах і в ЗМІ, набувають дещо інших підстав.
Що змінюється?
- Зміна влади в США може призупинити гостру фазу війни України проти агресії Росії. Невідомо, на яких конкретно умовах, але точно не йдеться про повернення окупованих територій та про воєнну поразку Росії.
- США не будуть у будь-які формі наполягати на репараціях або інших формах економічної відповідальності Росії за руйнування України.
- Без тиску з боку США нема ніяких шансів домогтися від Росії компенсацій. Відбудова України російським коштом нереальна, принаймні в найближчі роки.
- Більш того, США будуть вимагати від України компенсації за допомогу у війні проти російського агресора. Хоча $500 мільярдів виглядає фантастичною, навіть анекдотичною з економічної точки зору, цифрою, але вимога компенсацій замість допомоги буде мати місце.
Така зміна позиції США виглядає дуже принизливою для найсильнішої країни світу. Плазування Трампа перед Путіним не має об’єктивних підстав, ні економічних, ні геополітичних, це виглядає як особиста слабкість Трампа, його особистий страх або психічні комплекси перед Путіним. Нам нічого не відомо про підстави такого страху і такого принизливого плазування (скоріш за все, тут має місце якась особиста залежність Трампа), але мотив особистого страху означає, що після втрати влади Трампом обставини зміняться.
Тим не менш, наступні чотири роки плазування Трампа перед Путіним буде впливати на економічні обставини в Україні. Хоча окупація на невизначений період найбільш зруйнованих територій зменшує потребу у фінансуванні відбудови, але потрібні будуть значні інвестиції в повторну індустріалізацію, бо зараз Україна повернулась у стан аграрної країни.
Чи можливий в таких обставинах «План Маршалла для України»? Навіть до 2025 року цей мем видавався недоречним, про що я вже писав. Цей мем використовують як синонім фінансової допомоги для післявоєнної відбудови, зовсім не звертаючи увагу на політичні підстави реального Плану Маршалла.
План Маршаллла був запроваджений в 1948 році за ініціативи США, а не європейських країн. Тобто ініціатива походила не від реципієнта допомоги, а від донора. Виникає питання, чому США запропонували цю допомогу, бо США є державою, а не благодійним фондом. Будь-яка держава виходить з власних інтересів, тому треба зрозуміти, в чому був інтерес США у Плані Маршалла.
Історія подій після закінчення Другої світової війни однозначно показує цей інтерес. США постали перед загрозою з боку СРСР захоплення не тільки країн Східної Європи, а й всієї Німеччини і навіть Західної Європи. Комуністичний переворот на початку 1948 року в Чехословаччині, проти якого ні США, ні Західна Європа не мали ніяких засобів протидії, був наочним прикладом, за яким могли відбутися подібні події в Італії або у Франції.
Намагання Сталіна не допустити поділу Німеччини і поставити її цілком під свій контроль було абсолютно очевидним. При такому розвитку подій неминучою була загроза збройного конфлікту. Загроза просто жахлива, якщо врахувати, що на території Німеччини чисельність радянських військ була на порядок більшою, ніж американських.
США мали знайти інструменти зменшення впливу комуністичних партій в Західній Європі, перш за все в Італії і Франції, де ці партії входили до складу урядів. У всіх країнах Західної Європи після війни був дефіцит продовольства. В 1947-1948 роках постачання американського продовольства було нагальною проблемою, по-перше, воно знижувало соціальну напругу, яку використовували комуністичні парії, по-друге, це було прямою умовою недопущення комуністів в уряд (Італія – найбільш яскравий приклад).
Щоб не допустити поширення комуністичної загрози на країни Західної Європи, США мали нести постійний фінансовий тягар, особливо тяжкий у Німеччині. Відповідно до Плану Моргентау (міністр фінансів США), що діяв з 1945 по 1947 рік, Німеччина мала бути позбавлена промисловості і перетворена на аграрну країну. На цьому наполягали не тільки США до 1947 року, а й СРСР та Франція.
Наслідком деіндустріалізації було по-перше, кілька десятків мільйонів людей в Західній Німеччині, яких мали утримувати американці, бо Німеччина не здатна була прогодувати своє населення без розвинутої промисловості, що працює на експорт. Другим наслідком було порушення промислової кооперацій по всій Європі, бо від німецького вугілля, металургії та машинобудування залежала значна частина промисловості Європи. Щоб зробити Європу самодостатньою економічно, потрібно було відродити німецьку промисловість, а не знищувати її для виплати репарацій СРСР та Франції.
В розмовах про План Маршалла майже ніколи не згадують, що цей план був тільки однією стороною медалі, іншою була НАТО. Одночасно з запровадженням Плану Маршалла було створено військову оборонну організацію, яка могла б гарантувати безпеку Західної Європи від можливої сталінської агресії. Займатися економічною відбудовою можливо тільки в умовах безпеки, це очевидно, особливо в сучасних українських обставинах.
Тому найбільшим промоутером Плану Маршалла була американська окупаційна влада в Німеччині, бо американські генерали, а не фінансисти, краще розуміли реальний стан речей в Європі і наслідки для США. Та й сам Джордж Маршалл був кадровим військовим, який віддав армії більше 40 років життя і був першим військовим в США, який отримав звання генерала армії (5-зірковий генерал, еквівалент звання маршала в європейських арміях), на посаді державного секретаря США він пропрацював тільки два роки.
США ініціювали план відбудови Європи, бо цей план був значно менш витратним, ніж можлива війна з СРСР або ж постійне утримання населення європейських країн коштом американського бюджету. Реальний План Маршалла виходив з інтересів США, а не з інтересів реципієнтів допомоги, відновлення Європи було побічним ефектом захисту інтересів США.
Якщо вдатися до жанру альтернативної історії та припустити, що План Маршалла і його військова складова – НАТО не відбулися в 1948-49 роках, то можна уявити, що в Європі міг би мати місце сценарій Кореї-1950, де сталася агресія союзу комуністичних держав (Північна Корея, КНР, СРСР) проти прозахідної Південної Кореї. Нагадаю, що Південну Корею підтримали війська 16 держав, але 90% жертв з них прийшлося на американців.
Чи випливає з інтересів США, особливо за адміністрації Трампа, «План Маршалла для України»? Навіщо США мають витрачати кошти на відбудову України? США бачать головну загрозу для себе не з боку Росії, а з боку Китаю. Україна тут тільки відволікає час і кошти від боротьби з реальною загрозою. На відміну від реального Плану Маршалла, «План Маршалла для України» не може бути ініційований американцями, бо він їм не потрібний. Він потрібний Україні, а не США. Це принципова відмінність.
Принизливе плазування Трампа перед Путіним – це особисті тимчасові обставини, але відсутність у США відчуття загрози з боку путінської Росії є об’єктивним і довготривалим фактом. Путінська Росія настільки слабша у порівнянні зі сталінським СРСР і у порівняння з сучасним Китаєм, що ніяк не може становити загрозу для США.
Висновок простий: об’єктивних підстав, подібних до тих, що існували в 1947-1948 роках в Європі, для «Плану Маршалла для України» зараз не існує.
Таким чином, ми не можемо сподіватися на зливу російських репарацій або американських грантів для відбудови України. Потрібно покладатися на внутрішні джерела і на допомогу з боку європейських країн. Це значно менші ресурси, ніж арештовані російські активи або потенційні ресурси США.
Які практичні наслідки з цього випливають? Якщо у вас обмежені ресурси, то єдине, що ви можете зробити – підвищити ефективність їх використання. Управління обмеженими ресурсами потребує високої кваліфікації державного апарату. Але неефективність державного управління в Україні – наша величезна слабкість протягом всіх років незалежності.
Наведу зараз деякі цифри, щоб проілюструвати це твердження. Світовий банк веде протягом багатьох років базу даних, в якій містяться оцінки ефективності державного управління майже 200 країн світу. Шкала оцінок варіюється від (-2,5) до (+2,5), тобто від’ємні оцінки означають якість управління нижче середнього рівня. За період з 1996 по 2023 рік оцінка ефективності державного управління в Україні ніколи навіть не наближалися до нульового рівня, вони коливались в діапазоні від -0,88 до -0,33. Це типовий рівень африканської країни, наприклад, Танзанії (від -0,85 до -0,45).
Якщо подивитись на країни з якісним державним управлінням, то оцінки у них протягом десятиліть завжди значно вищі нуля, наприклад, Нідерланди від +1,58 до +2,07, або ж Фінляндія від +1,72 до + 2,24. В той же час, країни з поганим державним управлінням залишаються такими десятками років. Тобто ця характеристика суспільства дуже інерційна, вона десятками років тримається приблизно на одному рівні, що свідчить про фундаментальність цієї характеристики.
Однак, держави з поганим державним управлінням не приречені завжди залишатися в такому стані. За останні тридцять років ми бачимо зразки значного прогресу у ефективності деяких держав. Можу навести приклад Індонезії, у якої оцінки зросли з -0.71 в 1996 році до +0,58 у 2023. Або африканський феномен, яким вважається Руанда: зростання від -1,16 в 2000 році до +0,39 в 2023. В Європі прикладом значного прогресу ефективності державного управління є Албанія: оцінка в 2000 році була гіршою, ніж в України (-0,92), але у 2023 році зросла до +0,25.
Ці приклади свідчать, що притомна влада може за 10-20 років принципово покращити державне управління. Перед Україною стоїть саме таке завдання: значно покращити ефективність державного апарату протягом декількох років. Залишилось знайти притомну владу.
Щоб показати на наочному прикладі, як наведені абстрактні цифри можуть вплинути на витрати мільярдних обсягів ресурсів, звернемо увагу на дискусію, що точиться зараз з приводу закупівлі російських атомних реакторів для добудови Хмельницької АЕС. Відкладемо в бік політичні аспекти та звинувачення в корупції і поглянемо не цю ситуацію, як проблему суто економічної політики, тобто проблему ефективного використання обмежених ресурсів.
Добудова ХАЕС (з російськими реакторами або ж з іншими) буде коштувати багато мільярдів доларів. Для прийняття рішення щодо доцільності цих витрат необхідно порівняти цей варіанти з альтернативними. В аграрній країні, на яку зараз перетворилась Україна, альтернативним варіантом є створення біоенергетики національного масштабу.
Мова йде не тільки (і не стільки ) про біогаз, як про використання відходів рослинництва в якості палива для ТЕЦ і котелень. За обсягом виробництва енергії біоенергетику України можна порівняти з нашою газовою промисловістю. Приклад повного використання відходів рослинництва для енергетики всім відомий – це Данія. Данці створили біоенергетику у відповідь на світову енергетичну кризу 1970-х років. При тому вони розробили технології і налагодили виробництво обладнання для біоенергетики, данські парові котли на біомасі зараз є кращими в світі.
Чи є у нас техніко-економічне порівняння цих двох альтернативних стратегій – ХАЕС і біоенергетики? Це зовсім не тривіальна задача, вона не може бути вирішена шляхом порівняння собівартості кіловат-години електрики. Сотні малих біо-ТЕЦ і одна величезна АЕС зовсім по різному впливають на енергосистему країни і на її вразливість, біо-ТЕЦ є не тільки джерелом електроенергії, але й тепла для комунального сектору, сотні малих біо-ТЕЦ роблять доцільним створення власного виробництва котлів і малих парових турбін, тобто створюють мультиплікативний ефект в машинобудуванні (нові робочі місця і додаткові доходи населення) тощо.
У нас не тільки не зроблена така аналітична робота, в нашій державі нема органу, який призначений для неї, тобто органу стратегічного економічного планування. Всі економічні рішення в Україні приймаються сьогодні на сьогодні. Численні стратегії, написані за останні 30 років, залишилися просто змарнованим папером, бо наявний державний апарат не може виконати жодну стратегію. Саме це є причиною перетворення України на найбіднішу країну Європи.