Президент України Володимир Зеленський, коментуючи питання іноземних миротворців в Україні, наголошував на необхідності стотисячного контингенту для гарантій безпеки. Натомість жодна країна, тим більше США, не підтвердила готовність відправляти в Україну контингент, здатний хоч частково поповнити настільки суттєве угруповання. Але при цьому мало хто цікавиться, а який взагалі сенс і яким буде функціонал миротворців? А точніше – який ККД? Давайте розберемося.
Хочу зауважити, що сучасна історія показує: жоден заморожений конфлікт за наявності в країні миротворців не призвів до вирішення проблеми, а навпаки – згодом лише посилив її. Зі свого боку миротворчі сили ніколи не виконували регулюючої ролі з повноваженнями, що дозволяли їм діяти в значно ширшому форматі, ніж безправних спостерігачів.
Тому, на мою думку, будь-яка миротворча місія – це спроба не вилікувати хворобу антибіотиками, а продовжити муки пацієнта чаєм з ромашкою, з неминучою фазою кризи.
Але давайте все-таки розглянемо приблизний сценарій, за яким можуть бути розміщені в Україні миротворці.
Виклики білим каскам
Протяжність лінії боєзіткнень на сьогодні становить понад 1200 км лише в Україні. Це найдовша ЛБЗ з усіх тих ліній розмежування, з якими мали справу миротворчі сили ООН і не тільки. І перший виклик, з яким потрібно буде зіткнутися об’єднаним миротворчим силам в Україні – відсутність об’єктивного контролю по всій ЛБЗ.
За словами Володимира Зеленського, вже є мапа з майбутніми точками розміщення миротворчих сил, і якщо виходити з його попередніх коментарів, то йдеться про розподіл 100 тисяч миротворців уздовж лінії боєзіткнень, або, грубо кажучи, 83 миротворці на кілометр.
Зрозуміло, це дуже грубий розрахунок, але навіть якщо також розрахувати присутній російський контингент, то ми отримаємо цифру 565 осіб на кілометр. Знову ж таки, якщо дуже грубо, контроль батальйону ротою – вельми сумнівна витівка, особливо з урахуванням наступного моменту.
Який функціонал миротворців?
Нагадаю, що після підписання Мінських угод у 2015 році їхній перший пункт, а саме – припинення вогню, жодного разу не дотримувався російською стороною. Хто гарантує його дотримання зараз? Що трапиться, якщо по роті французів прилетить дрон «Молнія-2» або їх накриє залп ТОС-1А «Солнцепьок»? Чи зберуть Радбез ООН і висловлять російській делегації обурення, стривоженість і стурбованість?
У тому й проблема. Жоден миротворчий контингент не зможе виконувати функції захисту української землі, громадян України та дотримання будь-яких домовленостей надійніше, ніж це зможе зробити українська армія. Навіть зараз, коли порушується тема миротворчого контингенту, низка країн-партнерів України, які нам допомагають зброєю та фінансами, сумніваються у правильності такого рішення.
Наприклад, та сама глава МЗС Німеччини Анналена Бербок вважає передчасною дискусію про розгортання миротворчої місії в Україні та заявила, що військових не буде відправлено під час гарячої фази конфлікту.
США можуть відправити своїх миротворців до України лише за умови захисту своїх активів, але наразі запропонована Вашингтоном угода щодо рідкісноземельних металів настільки не влаштувала Київ, що від неї вирішено було відмовитися. Тож якщо у цьому питанні не буде знайдено точок дотику, на миротворчий контингент США нам взагалі не варто розраховувати.
Миротворці не зможуть вирішити тих завдань, які під силу лише СОУ, але при цьому миротворчий контингент буде тягарем і елементом, що гальмує, який може призвести до втрат – як українських територій, так і життів наших військових і цивільних.
Висновки
На сьогодні країни Заходу не можуть запропонувати жодного дієвого сценарію, який під час застосування миротворчого контингенту не призвів би до ще більшої катастрофи.
Зі свого боку пропозиції Володимира Зеленського не зустрічають розуміння і ніхто з європейської коаліції ніколи не надасть стільки миротворців, навіть спільно, скільки пропонує президент України.
Максимум, про які цифри можна говорити, – це 20-30 тисяч, що для миротворчої місії в межах врегулювання повномасштабної війни такої інтенсивності, якої не було на європейській частині континенту з часів Другої світової, просто нікчемно мало.
Тому сьогодні про миротворчу місію в Україні не можна говорити серйозно і ця тема може використовуватися дипломатами як фон для обговорення перспективніших напрямків. Україні у найближчі місяці необхідно докласти максимум зусиль для того, щоб посилити та зміцнити свої переговорні позиції до ультимативного характеру. А зробити це можна не стільки дипломатією, скільки силовими методами як у зоні бойових дій в Україні, так і за її межами.
Жодної іншої мови, окрім мови сили, ні Росія, ні США не розуміють. З цієї позиції подальший діалог і слід вести, всіляко демонструючи слабкість і виснаженість Росії, здебільшого навіть демонстративно принижуючи її. І миротворчі мотиви точно в цьому питанні нам не допоможуть.