Олексій Чичибабін – видатний хімік-органік, чиї досягнення для непосвячених звучать доволі складно, зокрема, він досліджував реакцію, за якої амід натрію взаємодіє з піримідиновими основами, утворюючи амінопіридини, – згодом вона отримала назву «реакції Чичибабіна». Але їхня розшифровка дає розуміння: його відкриття мали величезне значення для фармакології, а отже, полегшили стан – а можливо, і врятували життя – мільйонам людей. У довідниках та енциклопедіях Чичибабін значиться як «російський учений», хоча народився, виріс і, що особливо важливо, захопився хімією як справою всього свого життя в Україні.
Дитяче захоплення хімією
Олексій Євгенович Чичибабін народився в березні 1871 року в селі Куземин Сумської області України в сім’ї письмоводія Зіньківської дворянської опіки. Батько помер рано, і мати залишилася з шістьма маленькими дітьми на руках, яких вона, незважаючи на всі труднощі, виростила і яким змогла дати гарну освіту.
Коли Олексію виповнилося шість років від народження, сім’я переїхала до Полтавської губернії, до міста Лубни, де хлопчик пішов до гімназії. Завдяки вчителю хімії, який дуже любив свій предмет і зміг передати цю любов учням, захопився ним і Олексій. Згодом він згадував, що в ті роки його настільними книжками були не пригодницькі романи, які, захлинаючись, читали його однолітки, а наукові праці, передусім – «Основи хімії» Дмитра Івановича Менделєєва.
За порадою свого викладача Чичибабін 1888 року подав документи на природниче відділення фізико-математичного Московського університету, до якого вступив без труднощів. З викладачами йому пощастило і тут – заслужений професор університету, засновник власної наукової школи Володимир Морковніков та хімік-органік, приват-доцент Михайло Коновалов помітили талановитого студента, всіляко підтримували та виокремлювали його із загальної маси – під їхнім впливом Чичибабін написав свої перші наукові роботи.
Виключння з університету і довгий шлях у науку
Олексій не уникнув пошесті, що «заразила» багатьох студентів і гімназистів, – він захопився революційними ідеями, і за участь у заворушеннях 1890 року його виключили з університету. Щоправда, ненадовго: на прохання викладачів, які цінували талановитого студента, його через кілька місяців поновили. У 1882 році Чичибабін закінчив університет, але продовжити в ньому наукову роботу не зміг, оскільки втратив підтримку свого наставника професора Морковникова – той вийшов у відставку. Олексій Євгенович дуже потребував грошей, тому йому довелося займатися репетиторством і навіть писати статті в газети – йому замовляли матеріали на наукові теми.
До досліджень за своїм профілем він зміг повернутися тільки в 1895-96 роках, коли йому вдалося знайти місце лаборанта Олександрівського комерційного училища, але й тут Чичибабін до двору не припав – вчена рада на посаді його не затвердила. У результаті Олексій Євгенович змушений був працювати в установі, яка не відповідала його рівню, – в «Товаристві для сприяння поліпшенню і розвитку мануфактурної промисловості». Лише 1899 року його взяли на посаду асистента кафедри неграфічної та аналітичної хімії Московського сільськогосподарського інституту.
Успішна наукова кар’єра
До своєї альма-матер Олексій Євгенович зміг повернутися тільки через вісім років після її закінчення – 1900 року він, склавши магістерські іспити, став її приват-доцентом. Відтоді можна говорити про успішну наукову кар’єру Чичибабіна: він захистив магістерську дисертацію «Про продукти дії галоїдних сполук на піридин і хінолін», його обрали екстраординарним професором університету у Варшаві, але від цієї посади він відмовився і зрештою очолив кафедру загальної органічної хімії в Імператорському технічному училищі – тут Олексій Євгенійович попрацював до 1930 року. У 1912 році Чичибабін захистив докторську дисертацію, а ще через чотири роки отримав посаду декана хімічного факультету Московського технічного училища.
Головне – завжди приносити користь
Драматичні історичні події, що відбувалися в країні на початку ХХ століття, не переривали наукову роботу Чичибабіна – він просто щоразу знаходив нішу, в якій можна було принести реальну користь. Так, під час Першої світової війни він завідував ним же організованим Комітетом з розвитку фармацевтичної промисловості, в якому займалися виробництвом медикаментів – насамперед знеболювальних, а в 1918 році курирував відділ хімії Московського військово-промислового комітету. Олексій Євгенович обіймав серйозні посади в Медичній раді Наркомоздоров’я РРФСР, Правлінні державних хіміко-фармацевтичних заводів, був головою Науково-технічної ради хіміко-фармацевтичної промисловості. У 1926 році він став членом-кореспондентом Академії наук СРСР, а в 1928 році – дійсним її членом.
Смерть дочки
Сімейне життя Чичибабіна з Вірою Володимирівною Підгорецькою, з якою він одружився ще 1897 року, було щасливим, єдине, що затьмарювало його довгі роки, – це відсутність дітей. Коли народилася їхня єдина донька Наталя, Олексію Євгеновичу було вже за сорок, тож дівчинка стала для нього чи не світлом у віконці.
У професійному плані Наталя пішла по стопах батька – вона з ранніх років захоплювалася хімією, а закінчивши школу, легко вступила на хімічний факультет МДТУ імені М. Баумана, чим дуже обрадувала Чичибабіна. Але 1930 року, коли Наталю відправили на практику на Дорогомилівський завод, сталася страшна трагедія. У цеху із сульфування нафталіну, в якому вона працювала, зірвало кришку автоклава, і гаряча маса продуктів хімічної реакції разом із сірчаною кислотою вихлюпнулася в цех. Наталя Чичибабіна кинулася до вікна, сподіваючись у такий спосіб врятуватися, але це виявилося неможливим – під ним стояли пляшки з сірчаною кислотою. Дівчина намагалася дістатися до дверей, пошуки яких ускладнював туман від випаровування хімікатів, але послизнулася і впала прямо в калюжу сірчаної кислоти. Робітники витягли непритомну Наталю на подвір’я заводу. Напевно, її можна було врятувати, якби її роздягнули й облили водою, але чоловіки посоромилися це зробити. Коли швидка забирала дівчину, вона була ще жива, але через кілька днів померла в лікарні від великих опіків та інтоксикації організму – занадто великий відсоток шкіри виявився пошкодженим.
Втеча за кордон
Смерть доньки стала для батьків страшним ударом. Віра Володимирівна на тлі пережитого стресу потрапила в психіатричну лікарню, а Олексій Євгенович замкнувся в собі і, здавалося, повністю втратив інтерес до життя і роботи. Репресії проти інакомислячих, які почалися в країні і стосувалися, зокрема, вчених – в тому числі і знайомих Чичибабіна, – теж оптимізму йому не додавали. Незабаром після того, що сталося з дочкою, Олексій Євгенович, узявши відпустку, разом із дружиною поїхав до Парижа, куди його випустили як ученого.
У Франції Чичибабін почав працювати за своїм профілем – співпрацював з відомою на весь світ фармацевтичною лабораторією в Hotel-Dieu, керував дослідницькою лабораторією одного з найбільших хімічних концернів – Etablissements Kuhlmann, консультував міжнародну фармацевтичну компанію Schering та американську – Roosevelt & Co, викладав у Коледжі де Франс, де завідував кафедрою хімії. Повертатися до Радянського Союзу Олексій Євгенович відмовився, за що був позбавлений усіх своїх звань – насамперед його виключили з Академії наук СРСР, а потім і позбавили радянського громадянства. Помер Олексій Чичибабін 15 серпня 1945 року в Парижі. Через сорок п’ять років, 1990 року, йому офіційно повернули звання дійсного члена АН СРСР – посмертно.