У ніч на 15 листопада померла у лікарні 73-річна Наталія Ходимчук — дружина першої жертви Чорнобильської катастрофи Валерія Ходемчука. Минулої ночі в її квартиру у Києві влучив російський ударний дрон. Після російського удару жінку госпіталізували із значними опіками.
Про її смерть повідомили у Держагентстві із управління зоною відчуження.
У дописі Наталію Ходимчук називають жінкою, яка «пронесла крізь життя любов, втрату і незламність».
У Держагентстві нагадали, що у ніч проти 14 листопада «Шахед» влучив у будинок на Троєщині, в якому жили колишні працівники ЧАЕС і їхні родини. Місцеві називали його «Чорнобильським», або «Станційним будинком».
Ворожий дрон влучив у помешкання вдови Валерія Ходемчука, старшого оператора головного циркуляційного насоса 4-го енергоблоку ЧАЕС, першої жертви аварії 1986 року. Її квартира вигоріла до тла.
У лікарні, попри важкий стан та 45% опіків тіла, вона ще встигла поспілкуватися з відвідувачами й трималася мужньо.
В ніч проти 15 листопада її серце зупинилося.
У Держагентсві зазначили, що 25 листопада Наталія Романівна мала разом з іншими ліквідаторками їхати в Прип’ять для фотосесії в межах проєкту «Чорнобиль: жіноча доля» до 40-річчя трагедії.
До повномасштабного вторгнення пані Наталія періодично відвідувала Чорнобильську АЕС, адже там, на стіні між третім та четвертим енергоблоками встановлено Меморіальну дошку її чоловіку. На ній зображено Валерія Ілліча. Відбитки рук на дошці залишили донька Лариса і дружина Наталія.
Історія незламної жінки
Рік тому Держагентство записало історію Наталії Ходимчук, яка тепер має особливу цінність.
Вдова першої жертви Чорнобильської катастрофи розповіла, що познайомилася з майбутнім чоловіком у прип’ятській їдальні, де працювала продавчинею. Він щодня приходив туди на обід.
Їхні дружні стосунки поступово переросли в кохання. Зустрічалися у вільний час, у суботу та неділю ходили в клуб у Копачі, рідне село Наталії, на танці.
Якось Валерій прийшов посеред тижня і попросив її руки та серця. Батьки Наталії дали згоду на шлюб. Сподобалася майбутня невістка й мамі Валерія.
Молоде подружжя спільне життя почало в «пдушці» — пересувному будиночку в Лісовому масиві. У 1975 році вони отримали квартиру на вул. Лесі Українки, 8. Зарплати обох дозволяли жити в достатку, тим паче, що у Прип’яті тоді не відчували дефіциту.
У родині росли дві дитини — син Олег і донька Лариса.
Про аварію на ЧАЕС пані Наталія дізналася від сестри, її чоловік працював зварювальником на 5–6 енергоблоках. Валерій мав би уже бути вдома, але не повернувся. По місту їздили автомобілі з дезактиваційним розчином. Наталії до кінця не було зрозуміло, що відбувається та які наслідки аварії.
Відвідування медсанчастини та моргу не дали результатів — чоловіка там не було. Зневірившись, дружина потелефонувала директору станції Віктору Брюханову. За кілька хвилин після завершення розмови до неї приїхали представники профкому станції. Вони повідомили, що пошуки Валерія тривають, але безуспішно, порадили слухати уважно радіо та готуватися до евакуації.
Рішення про припинення пошуків чоловіка далося Наталії Ходемчук важко, але вона його прийняла, бо не хотіла й надалі піддавати колег-пошуковців смертельній небезпеці, не хотіла лишати дітей без батьків, як залишилися без батька її діти.
Після евакуації з Прип’яті родина Ходемчуків приїхала в Болотню до брата Валерія, а потім — до його мами в Кропивню. Наталія не змогла сказати свекрусі правду про загибель її сина. Вона повідомила, що Валерія відвезли на лікування до Москви разом із колегами.
Про жахливу смерть сина та про те, що тіло не було знайдене, мама дізналася тільки 10 травня з виступу по телевізору тогочасного радянського лідера Михайла Горбачова.
Понад двадцять років пані Наталія відвідувала Митинське кладовище, де поховані загиблі під час аварії на ЧАЕС. Там є і символічна могила її чоловіка. В ній замість тіла поховано його сорочку, яку він зняв перед зміною.
«Я її не прала, бо на ній лишився його запах, який ще кілька років не вивітрювався. Її й поховала замість Валери… Дуже часто син носив його краватку й запонки», — згадувала пані Наталія.
Наталія Ходимчук зізналася, що подумки часто спілкувалася з покійним чоловіком. Зокрема, розповіла, що, коли росіяни окупували зону відчуження й станцію, просила Валерія «вигнати їх звідти».
Перед початком повномасштабного вторгнення у Наталії народилась онучка, яку назвали на честь діда — Валерією.
Пані Наталія також пояснила, чому різняться написання її прізвища і чоловіка. Валерію Іллічу видавали паспорт і помилково написали «е» замість «и», так і став він Ходемчуком.
«Ми втратили жінку, яка пройшла крізь чорнобильське пекло, втратила чоловіка, виховала дітей, вистояла перед трагедіями, що могли зламати будь-кого. Але не її. Наталія Романівна жила з гідністю, любов’ю і тихою силою, яка надихає всіх, хто знав її особисто чи через її історію», — наголосили у Держагентстві.