«Я одразу зрозуміла, що в мене зламана спина. Було багато криків. Перше, що промайнуло в моїй голові, було: «Я щойно зруйнувала усе своє життя».
Жахливе падіння сталося 6 березня 2021 року. А рівно через 5 років розпочалися Паралімпійські ігри 2026, на яких вперше виступила Келсі О’Дрісколл.
Забута дитяча обіцянка
«Пам’ятаю, як перед школою дивилася Ігри-2002 по телевізору в спальні моїх батьків. Як спостерігала за хвилюванням і радістю на обличчях спортсменів на церемоніях відкриття, на церемоніях закриття, коли люди вигравали медалі, і подумала: «Я хочу пережити це у своєму житті», – розповідала Келсі.
Вже за рік вона вперше піднялася на олімпійський п’єдестал. Щоправда, змагалася зі своєю родиною – обігнала маму та сестру і вперше посіла перше місце!
А тоді сказала: «Я колись поїду на Олімпіаду».
Та йшов час, і мрія віддалялася все більше. У Келсі були проблеми зі здоров’ям (астма), та й навчатися вона пішла на медсестру. А спорт хоч і був частиною її життя, проте лише як хобі – дівчина любила кататися на лижах та займатися серфінгом.
А потім відбулося жахливе падіння…
Як повернутися до життя після перелому хребта
Це сталося 6 березня 2021 року, коли Келсі разом із родиною каталася на санах. Це мав бути останній спуск дня.
О’Дрісколл сиділа на колінах свого хлопця, коли тюбінг на великій швидкості влетів у вибоїну. Від удару її підкинуло в повітря. Дівчина впала у сніг. І одразу зрозуміла, наскільки все погано.
«Я лежала в снігу обличчям донизу, чекаючи на швидку, і думала: «Ну, я щойно зруйнувала своє життя. Я більше ніколи не буду кататися на лижах. Більше не працюватиму медсестрою, більше ніколи не буду займатися серфінгом».
Ніби речі, які я люблю, просто випарувалися в одну мить. Навіть перші чотири місяці я була просто нещасною людиною. Я була просто дуже нещасною», – згадувала той інцидент Келсі.
Удар призвів до компресійного перелому хребців Т11 та Т12, що спричинило пошкодження спинного мозку та частковий параліч ніг. Їй довелося знову вчитись ходити.
Двічі…
Після складної операції на хребті Келсі перевели в реабілітаційний центр, звідки вона вийшла вже за три тижні – спершу за допомогою ходунків, а згодом почала ходити самостійно.
Однак вже наступного року її стан різко погіршився. Сильний напад астми та лікування стероїдами призвели до ураження м’язів. Дівчина знову втратила здатність ходити.
Проте її врятував спорт. Влітку після аварії дівчина вперше спробувала себе в адаптивному серфінгу, і зрозуміла: вона залишилася собою.
«Та перша хвиля в океані була першим випадком, коли я подумала: «Знаєш, зі мною все буде добре». Я – все ще я, і я все ще можу знаходити радість у заняттях, які люблю, навіть якщо вони виглядають трохи інакше.
На мені був рятувальний жилет поверх спинного бандажа. Не впевнена, що це рекомендував ортопед, але мій мозок і душа мали бути у воді. І це стало величезним поворотним моментом», – розповідала Келсі.
Стати на лижі, щоб виконати дитячу мрію
Після важкої реабілітації О’Дрісколл почала планувати своє повернення до засніжених схилів, хоча все ще відчувала страх. І у 2024-му вперше стала на адаптивні лижі.
Це був момент неосяжного щастя для дівчини. На фініші до неї підбігали люди, на очах яких були сльози радості.
«Я просто не хотіла існувати у світі, де я не люблю кататися на лижах. Було так круто знову закохатися в лижі», – говорила Келсі.
Вже невдовзі її запросив Національний спортивний центр для людей з інвалідністю тренуватися з їхньою командою, і вона продовжила вражати.
У 2025 році О’Дрісколл дебютувала на чемпіонаті світу, де посіла 6 місце у слаломі та 8 у гігантському слаломі. Того ж року виграла етап Кубку світу та посіла 2 сходинку на чемпіонаті США.
Такий яскравий дебют допоміг їй виконати вже забуту дитячу обіцянку – вийти на Ігри.
«З 2002 року я спостерігаю за церемоніями відкриття, ніколи їх не пропускаю. Завжди дивлюся їх і бачу, як спортсмени відчувають цю радість і думають: «Я тут, я зробив це». Я мріяла про це 24 роки, і я туди дісталась.
Я пишаюся собою. Дитяча я, юнацька я, 20-річна я, яка відмовилася від олімпійської мрії заради 29-річної мене, що вирішила: «До біса все, ми все одно це зробимо!». А тепер, коли мені 32, і я вже це роблю, це просто магія», – каже дівчина.
Келсі не важливі медалі. Так, як і всі, вона хотіла б виграти, але для неї навіть просто виступ на Іграх вже є успіхом. Адже це була її мрія життя, і тепер вона збулася.
«Якщо я зможу привезти додому медаль, це буде неймовірно круто. Але я думаю, що це буде здійснення мрії, що б не сталося».
