Найвідомішою броварською легендою є сказання про Солов’я-Розбійника. Її сюжет покладено в основу давньоруської билини про нього. Так, билина повідомляє, що Соловей сидів «на реченьке», або «у реченьки Смородинки», яка зараз у нашій місцевості не фіксується. Однак, привертає увагу фраза, що доповнює (уточнює) попередню — «как у той ли грязи, грязи черноей», тобто біля якоїсь «чорної грязі». У даному випадку мова йде про болото, оскільки в давньоруській мові слово «грязи» означало також «драговина, болото». Гадаємо, що словосполучення «грязь черная» треба розглядати, як «грязи Черные», тобто останнє слово — це назва болота і вона повинна писатися з великої літери. Отже маємо болото Чорне або Чорні болота, де сидів Соловей. Ще не так давно в межах міста було двоє озер із такою назвою. Місце, де розташовані тепер Бровари, найкраще підходить для того, щоб чатувати на проїжджих — тут дорогу перетинала річечка, залишки якої сьогодні видно на території міста (можливо, билинна «реченька Смородинка»), яка утворила ряд заболоченостей. Між ними і проходив шлях на Київ. Через річку, за переказами, було перекинуто єдиний у цій місцевості місток, який обминути було неможливо.
Оскільки образ Солов’я має риси лісовика («лешего»), вірогідно, що Соловей — це якийсь персонаж дохристиянських вірувань слов’ян, що з часом трансформувався в образ розбійника. Відомо, що слов’яни-язичники поклонялись деревам, гаям і дібровам. Згадка про те, що Соловей сидів «во сыром дубе» чи «у дуба» теж не випадкова у билині. Якщо Соловей — це персонаж язичницьких вірувань, то цілком закономірно, що його «поселили» в дубі. Це дерево вважалось у слов’ян священним і йому поклонялись немов божеству. Свого часу в районі Броварів — Княжич були значні дубові масиви, що теж ніби підтверджує думку про батьківщину Солов’я. У 1930 році на території Броварського району було записано декілька легенд, що народилися, без сумніву, в домонгольські часи. Одна з них повідомляє, що княжий палац у Княжичах (тепер це місце зветься Дворець) зруйнував не хто інший, а герой нашої оповіді.
Інша легенда стверджує, що коли піти вглиб Броварського лісу, то можна знайти силу різних могил воєвод, гетьманів, козаків, запорожців, ляхів. Тут десь лежить і розбійник Соловей із своїми помічниками. У Броварському лісі є багато скарбів, бо воєвод і знатних козаків ховали з усім їхнім багатством і гроші для чорного дня засипали у глечики та закопували під старою сосною чи дубом. Не треба проходити і мимо того факту, що на території району поширене прізвище Соловей. Краєзнавець Володимир Гузій схиляється до слушної думки про те, що Соловей або Слав був удільним сіверським князем, засновником Броварів, який протистояв централізованій владі Київського князя і тому був знищений. У переробленому пізніше варіанті легенди говориться, що «гетьман зібрав сто козаків і забрав Солов’я в полон, бо мав той вже велику силу, а його люди розбіглися по лісах».
Існують і перекази про заснування Броварів: «Розбійники накрали дівчат і поставили декілька хат. Жінки варили, а чоловіки ходили на здобич. Звідси й назва Борвори. Розбійники займалися броварством. От хто й казав Борвори, а хто Броварі». В іншому переказі говориться про дівчину-калину, яка співала ночами чарівні пісні про розкішний бір, що шумів при дорозі. Коли хтось підходив до дівчини, вона перетворювалася на кущ калини. Якось у неї закохався польський пан (полянський; поляни — плем’я, яке жило в Середньому Подніпров’ї, вони заснували Київ, як написано в «Повести временных лет»). Одного разу він спіткнувся і пролив сльози на кущ, чим зняв прокляття з дівчини. Вони одружилися і заснували князівство Бровар. Пізнішим за походженням є переказ про ченців, які селилися на лузі Вороговище. Одного ченця на ім’я Бровар вибрали за старшого. У 1929 —1930 роках учні Броварської семирічної трудової школи ім. І. Франка зібрали цікаві перекази, згідно з якими першопоселенцями Броварів були: Печури, Смолокури, Солов’ї, Слищенки, Задериноси, Рубани, Чепурні, Лавриненки та Голенки.
Броварська земля була батьківщиною не тільки билини про Солов’я-Розбійника, але й інших билин «Володимирового циклу», як, наприклад, про Чурила Пльонковича і Дюка Степановича. Герой цієї билини — боярин Чурило, киянин, який жив «на Почай на реки, у чудна креста—да Мендалидова, у святих мощей да у Борисовых». Князь Володимир, приїхавши до боярина, бачить його розкішний будинок. Де ж могло знаходитися помістя Чурила? Звернімо увагу — місцевість, де пізніше виникло село Троєщина, до XVI ст. називалася Чуриловщиною. Вона розташована навпроти Вишгорода, з Києва сюди ішов шлях із бродом через Дніпро. «Крест Мендалидов» — це ще одна форма назви «креста Леванидова», який згадується у билині про Солов’я-Розбійника. Це образ шляхового хреста, знака, який ставився на великому шляху у важкопрохідних місцях. Свого часу було розставлено багато хрестів на горбах, або вирубано на каменях-валунах. Про подібний хрест згадується в журналі «Киевская старина» за 1883 рік: «По дорозі з Києва на Бровари є місце біля Вигурівки над яром з хрестом…»
У Броварах є назва, пов’язана з іменем іншого героя цієї билини — Дюка Степановича. Це так звана Дукова дорога, яка проходила по водорозділу Бровари — Димерка — Семиполки. У билині центральним епізодом є суперництво боярина Чурила і Дюка Степановича: вони домовилися про перегони на конях, що їх Чурило програв. Привертає увагу, що за Чурила «поручились всем Киевом, никто по Дюку не ручается». Він виступає в билині як чужинець. Можливо, він син короля Стефана Угорського — на це вказує багато елементів опису цього молодого боярина. Пробув у Києві він недовго, і чому його ім’я закріпилося за одним із броварських шляхів — невідомо.