26 листопада 2022 року в Україні День пам’яті жертв Голодомору. В українських містах відбудуться різні заходи. Український інститут Національної пам’яті (УІНП) закликає людей о 16:00 засвітити свічку і залишити її на підвіконні в пам’ять про мільйони замучених голодом українців.
Внаслідок геноциду 1932–1933 років, масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років Україна втратила мільйони людських життів.
Повоєнні 1946-1947 роки були позначені новим випробуванням для колгоспників Броварщини. Над нашими селами знову нависла примара голоду. Щоправда, його масштаби були не такими страхітливими, як у 1933-му.
Люди розповідали, що вже восени 1946 року було сутужно – таємно ходили в поля збирати залишену там мерзлу картоплю, з якої потім пекли коржі, таку ж страву готували з зерен льону.
Весною нового, 1947 року, коли було найтяжче, терли на борошно листя липи і потім готували з нього млинці. Це при тому, що наприкінці 1946-го на полях багатьох колгоспів (Літки, Рожни та інші) залишалося незібраною городина та картопля, яку селяни не мали права узяти собі під страхом покарання. За посягання навіть на якийсь дріб’язок люди розплачувалися тюремним ув’язненням. Так, жителька Броварів Г.Корж, яка збирала на полі зазимського колгоспу «Пролетарський шлях» колоски жита, була засуджена на п’ять років виправно-трудових таборів з конфіскацією майна.
Весною 1947-го з’ясувалося, що у більшості колгоспів району немає посівного матеріалу, а в інших воно некондиційне. Це сталося внаслідок жорстких норм хлібозаготівлі; старожили свідчили – майже весь урожай 1946 року колгоспи віддали державі. Селян зобов’язали «позичити» колективним господарствам зерно і картоплю із особистих запасів. У Княжичах, наприклад, комсомольці Гончаренко і Касян внесли до спільного зерносховища по 20 кілограмів кукурудзи, комсомолець Ганжа – 28 кілограмів, Катерина Касян – 13 кілограмів, ланкові Катерина Бабич і Настя Гончаренко – понад 30 кілограмів картоплі.
До того ж, техніки для обробітку землі у колгоспах майже не було, не вистачало коней і волів. А тому – «Всі корови, придатні до роботи, повинні бути в полі, в ярмі!»
Іще однією причиною голоду було те, що протягом 1945-1946 років довоєнна посівна площа району не була освоєна, частина колгоспів Броварщини зірвала строки оранки на зяб і сівбу озимих культур. Подібна картина була характерною не тільки для Броварського району, оскільки восени 1946 року Рада Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У приймають спеціальну постанову про зяблеву оранку у колгоспах і радгоспах України, наголошуючи, що це має вирішальне значення для підвищення врожайності. Але помилка не була виправлена – станом на жовтень 1946 року із 66 колгоспів району 24 господарства виорали на зяб не більше 1-10 відсотків запланованої площі, 6 артілей узагалі не орали. Як результат – у деяких колгоспах урожай зернових становив усього 12 – 15 пудів зернових з гектара (2,5 центнера).
Важким тягарем для селян були сільськогосподарські податки. Щороку їм треба було сплачувати за виділену колгоспом присадибну ділянку (сім рублів за сотку), за плодові дерева та кущі, за вулики, здавати щорічно 30-40 кілограмів м’яса, 250 літрів молока (від корови-первістки – 150 літрів), яйця. Коли хтось не міг сплатити податок, у нього описували майно, забирали корову (якщо вона була), рештки продуктів.
Крім сільськогосподарського податку існували й інші платежі. Значною мірою посилили бідування селян державні позики. Колгоспників примушували підписуватися на значні, як на ті часи, суми грошей. Старожили Соболівки пригадували — людей викликали до сільради і наказували підписатися, наприклад, на 1000 рублів. Поки людина не робила цього, її не відпускали додому, або ж відпустивши, викликали знову і знову.
А тому передплата позик виконувалася надзвичайно оперативно. У Броварах, наприклад, протягом однієї доби колгоспники і домогосподарки «одностайно» підписали позику 1946 року на суму 93 000 рублів і внесли готівкою 20 000 рублів. Як писала броварська районна газета «Стахановець», у 1947 році «в селі Велика Димерка підписка на нову позику пройшла з величезним піднесенням. Сотні колгоспників зразу ж платили готівкою». У травні 1948 року мешканці Броварського району знову внесли на позику державі 1 мільйон 747 тисяч рублів. Повністю сплатили готівкою Русанів, Богданівка, Кулажинці, Рожни, Свиноїди, Зазим’я, Пухівка, Рожівка, Рудня, Опанасів і Бровари.
До голодування 1947 року спричинилися і природні явища – недорід, а також повені у придеснянських селах.
За розповідями людей, які пережили голод, випливає, що неблагополучна обстановка в селах району зберігалася протягом весни-осені 1947 року, тобто до нового урожаю. Випадків смерті від голодування зареєстровано не було.
