17 вересня в християнському церковному календарі — День Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. З кінця вересня дата змістилася на середину місяця, що пов’язано з переходом ПЦУ у 2023 році на новоюліанське літочислення.
У пам’ять про мучениць особливо молилися жінки — за сімейний мир та злагоду, за позбавлення безпліддя
— День пам’яті святих Віри, Надії, Любові та Софії з давніх давен називали «Вселенські бабині іменини», адже названі імена в селах були дуже популярними, — розповідає Олена Громова, етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові (Музей під відкритим небом). — Українці традиційно вважали цей день жіночим святом родинного затишку і материнської опіки.
За легендою, римлянка Софія (родом з Мілана), яка жила в I ст., була вдовою, ростила дочок — Віру, Надію, Любов, виховуючи їх у християнському благочесті. І всі сестри постраждали за свої переконання. Як римський імператор Адріан не намагався змусити римлянок зректися віри, навіть тортури не змогли зламати юних Віру (їй було 12 років), Надію (10 років) та Любов (9 років).
Після загибелі дочок мати поховала їх з християнськими почестями, а через три дні і сама відійшла у вічність на їхній могилі. В пам’ять про мучениць, яких за непохитну віру причислили до лику святих, з’явилась нова календарна дата (у VII столітті перші згадки про відзначення Дня Віри, Надії, Любові та Софії).
Відправляючи службу Божу, здавна віряни згадували четвірку мучениць, особливо молилися жінки — просили за сімейний мир та злагоду, а також за позбавлення безпліддя. Помолившись, брали три свічки на честь сестер Віри, Надії і Любові, а одну несли додому, щоб і там молитися за родину. В народі побутував звичай: ранок починався з плачу, бо повелося: того, за ким тужать, негаразди обійдуть стороною. А виплакані сльози допоможуть позбутися негараздів та хвороб.
Традиції цього дня в Україні
Перед святом зазвичай випікали коровай або пиріг, обов’язково прикрашали його свічкою, яку приносили з храму. На всю сім’ю ділили цю випічку, а кожний шматочок вручали з побажаннями щастя, гармонії в домі, достатку і спокою.
У цей день намагалися обійтися без сварок, суперечок, лихослів’я, поганих думок і дій. Не можна було прибирати, прати, займатися рукоділлям, треба було відкласти домашні клопоти, утримуватися від заручин (але могли обговорювати день весілля). Свято здавна вважали жіночим, тож вони не мали працювати, займатися домашніми справами. Ці турботи тимчасово брали на себе чоловіки. Взагалі не влаштовували гучного застілля, бо у дня, коли згадували чотирьох святих, був сумний відтінок.
Прикмети та застереження
У народі давно примітили, що з середини вересня приходило похолодання, а в день пам’яті мучениць майже завжди накрапає дощ, тож невдовзі можливі й перші заморозки.
Пращури наші вже знали: як журавлі покинули свої місця, вирушили у вирій, то на Покрову можливі приморозки. І зараз досвідчені городники в очікуванні похолодання намагаються прибрати зразу після свята залишки городини (помідори і огірки).
Якщо почути грім у цей день — на теплу осінь, дощ піде — до ранньої весни. Як ранок свята похмурий, то наступні дні будуть теплими, погожий — до холодної зими, а дощ віщує сніжну зиму.
У день пам’яті чотирьох святих завжди вітали жінок і дівчат з іменами Віра, Надія, Любов і Софія. В день Ангела їм дарували слова поздоровлень і гарних побажань, адресували теплі і щирі вітання, як от такі: «…нехай свято Віри, Надії та Любові наповнює серця радістю та спокоєм, непохитна віра вселяє впевненість, надія освітлює шлях і зігріває в найважчі хвилини, а любов перетворює життя у найцінніший скарб та дарує натхнення для щоденного щастя!»
