Він став і найсильнішим, і найвитривалішим із борців у світі. Крім того, Іван Піддубний всіляко пропагував чесність у спорті й сам неухильно дотримувався правил благородної спортивної поведінки.
Майбутній «чемпіон чемпіонів» народився в родині спадкового козака Максима Піддубного та Ганни (з козацького роду Науменків) у с. Красенівці неподалік від Золотоноші на Полтавщині (нині Черкаська область). Прапрадід Піддубного 1708 р. під проводом кошового отамана Костя Гордієнка та з хоругвами великого гетьмана Івана Мазепи бився з московитами за волю України. Рідні переказували Іванові, що саме від цього славетного пращура дістав він у спадок міцне здоров’я, величезну силу і моральні чесноти, серед яких не в останню чергу – любов до рідної країни.
З дитинства Іванко знав тяжку селянську працю. Маючи гарний голос і тонкий слух, у неділю та свята співав у церковному хорі.
А потім закохався, і щоб завоювати серце Олени, яка була йому не рівня, вирушив у мандри заробити грошей. Був заробітчанином у Криму, поки не дізнався, що кохана не дочекалася й вийшла заміж за багатія. На очі потрапила книжка відомого на той час атлета Карла Абса. Тож замість обручки взяв у руки гирю.
Від 1898 року він виступає як борець у севастопольському цирку Труцці, потім – у київському цирку Я. Нікітіна, з яким гастролює у багатьох містах тодішньої імперії – від України до Сибіру.
А світова слава до Піддубного прийшла після перемоги на Чемпіонаті світу в Парижі 1905 року. Він був проголошений чемпіоном світу серед професіоналів у стилі французької (класичної) боротьби. Але в Америці, де не визнавали цього різновиду боротьби, освоїв ще й вільну – і в ній також був непереможним.
Піддубний був справжньою зіркою циркових арен Америки і Європи. Двадцять п’ять років поспіль залишався непереможним борцем у світі. Відвідав 14 країн на чотирьох континентах.
Був палким патріотом і до кінця своїх днів залишився для радянської влади «українським буржуазним націоналістом», а отже, «ворогом народу».
«Виходячи на сцену, я молився за Україну. Тому й перемагав!”, — казав борець.
Коли за більшовиків йому видали паспорт із прізвищем «Поддубный» і національністю «русский», вимагав замінити паспорт, а після відмови чемпіон власноруч зробив виправлення — «Піддубний» і «українець». У 1937 році його кинули до в’язниці Ростовського НКВС. Піддубного катували: вся спина вкрилася виразками, опіками від паяльника. Через рік випустили після обурення світової спортивної громадськості.
А незабаром 1939 року він отримує від влади звання заслуженого артиста й орден Трудового Червоного прапора.
Під час Другої світової війни 1941 року 70-річний атлет виступає востаннє в Тульському цирку. А надалі мешкає в Єйську, на Кубані. За легендою, нацисти, коли прийшли в Єйськ, запропонували Піддубному переїхати до Німеччини, щоби там тренувати борців. Але він відмовився.
Після війни Піддубного знову заарештували — за співпрацю з німцями. Проте швидко відпустили, знову ж, через відсутність доказів. У зв’язку з цим після закінчення війни Івана Піддубного просто усунули від спортивної діяльності, тим самим позбавивши його єдиного джерела доходу, тож останні роки життя він провів у злиднях. Коли «чемпіон чемпіонів» Іван Піддубний помер 8 серпня 1949 р. в Єйську, виявилося, що у небіжчика навіть немає костюма.
Надмогильного пам’ятника великому атлетові поставили американці – 1950 року.
Нині в с. Красенівці на Черкащині є й пам’ятник Івану Піддубному, і його музей, і вулиця його імені. А слава Івана Піддубного – найсильнішої людини ХХ століття і справжнього українця-козака — залишиться навіки.