У Києві біля станції метро «Лісова» розташований колишній завод «Радикал». Підприємство займалося виготовлення синтетичних матеріалів і стало монополістом. Проте вже після зупинки роботи заводу багато речовин, зокрема, радіоактивних залишилися не утилізованими.
Про це в інтерв’ю РБК-Україна (проєкт Styler) розповів голова й засновник Офісу Трансформації Максим Бахматов.
«Це повільний ртутний Чорнобиль біля станції метро «Лісова». Там на умовно 20 га зберігається 200 тисяч тонн ртутовмісних відходів, які валяються просто неба», — каже Бахматов.
У 1996 році виробництво зупинили. Екологічна інспекція зафіксувала на території заводу 134,6 тонни ртуті, 109 тонни сірчаної кислоти, 44 тонни ртутних шламів, 62 тонни соляної кислоти, 12,5 тонни аміаку, 486 тонни — шламів солерозчинення та близько 2 500 тонн інших відходів.
Згодом представник Держпродспоживслужби Дмитро Байраченко заявив, що в деяких точках «Радикалу» концентрація ртуті в повітрі перевищує гранично допустиму норму до 30 разів, а в ґрунті — до 14,5 раза. Це дані станом на літо 2017 року.
Максим Бахматов згадує, що в Японії була схожа проблема, яка називається «хвороба Мінамата». Це неврологічне захворювання, викликане важким отруєнням ртуттю. Ознаки та симптоми включають оніміння рук і ніг, м’язову слабкість, втрату периферичного зору та порушення слуху та мови.
У крайніх випадках може розвинутися божевілля, параліч, кома. Смерть наступає протягом кількох тижнів після появи симптомів.
Вперше недугу виявили в місті Мінамата. Там у стічні води скидали метилртуті. Речовина «акумулювалася» в рибі та інших морепродуктах. Проблему не могли розв’язати протягом 36 років.
«З’ясувалося, що висока концентрація ртуті збирається в рибі та інших морепродуктах. Це їли діти, починали хворіти, потім це передавалося генетично. У Києві така сама історія на «Лісовій». Ртуть лежить, але вона проникає в ґрунтові води, вони потрапляють у Дніпро. Усе, що нижче Києва, отримає потенційно таку саму проблему», — пояснює Бахматов.