8 жовтня 1871 року на Полтавщині в с. Красенівка (нині — Черкаська область) народився Іван Піддубний, спортсмен, борець, чемпіон чемпіонів, який у 76 років міг легко зігнути підкову та сплести цвяхи.
Світова слава до Піддубного прийшла після перемоги на чемпіонаті світу в Парижі 1905 року. Тут він був проголошений чемпіоном світу серед професіоналів.
Іван Піддубний писав із труднощами, розділовими знаками, крім крапок, нехтував. Та успіх і визнання породили в ньому пиху. Людині, яку не вважав рівнею собі, міг «по-панськи» подати для потиску два пальці. Улюбленим жартом було дати потримати комусь свою тростину — а вона важила близько 19 кг. Коли хтось із несподіванки її втримував, борець дуже веселився.
На запитання, чи знає він когось сильнішого від себе, відповідав: «У боротьбі — ні! А в житті мій батько набагато сильніший був від мене».
Та пихатість не заважала йому завжди боротися чесно. Ніколи не програвав поєдинків за гроші — у піддавки.
— Я не баба, ні під кого не ляжу, — відповідав на такі пропозиції.
У повсякденному житті був спокійним, але, виходячи на борцівський килим, ставав схожим на звіра. Своїх супротивників кидав з такою силою, що ті непритомніли.
«Днями боролися Піддубний і німець Абс, — писала, приміром, газета «Русское слово» в серпні 1904-го про один з борцівських поєдинків, що відбувся в Москві в саду «Акваріум». — Боротьба йшла затята. Супротивники в боротьбі налітали на рампу, на задню завісу, ламали куліси. Дійшло до справжньої жорстокості. На кінець, після 37-хвилинної безрезультатної боротьби, Піддубний і Абс опинилися за кулісами. Судді дали дзвінок. Борці вже нічого не чули. Піддубний схопив Абса, виніс його на одній руці на сцену і зі всієї сили кинув головою на підлогу. За кулісами роздався істеричний крик дружини Абса. Абс лежав непритомний. Дали завісу. Публіка кричала: «Абс! Покажіть Абса! Що сталося з Абсом?» Переполох у публіці тривав хвилин десять. Нарешті відкрилася завіса, і на сцені для заспокоєння публіки з’явився Абс, який прийшов до тями».
— Чи є на землі хто-небудь, хто вас може здолати? — часто запитували в Піддубного.
— Є, — зітхав борець. — Жінки! Все життя мене, дурня, зі шляху збивали.
Уперше він закохався в 17 років у дівчину зі свого села. Вона походила з заможного роду, тож її батьки не захотіли віддавати свою дочку за бідняка. Нібито саме тому хлопець подався із села на заробітки до Севастополя. Уже виступаючи в цирку, він закохується в мініатюрну гімнастку Марію Дозморову. Однак під час гастролей цирку в Тифлісі 1903-го вона зірвалася з канату й розбилася. Іван Максимович дуже болісно переніс втрату коханої, навіть збирався покінчити зі своїми цирковими виступами й повернутися до села.
У сорок років він вчергове закохується, цього разу в жінку з дворянської родини — Ніну Квітко-Фоменко. 1910 року одружилися, Піддубний полишив боротьбу й вирішив присвятити своє життя родині. Оселяється з дружиною в селі Богодухівка на Полтавщині. Купує 120 десятин землі, будує млин і починає хазяйнувати. Але господар з нього не вдався, справа прогоріла. Через три роки, щоб заробити трохи грошей, Піддубний повертається у спорт. Ніну залишає вдома, а сам їде на чергові гастролі. 1920-го під час виступів в Одесі отримує звістку, що дружина втекла з молодим денікінським офіцером до Франції. Із собою прихопила всі чоловікові медалі за борцівські перемоги.
Не минуло й пів року, як Ніна прислала листа. «Прости! — писала. — На колінах пройду весь шлях до тебе, Ванєчка». Однак Піддубний не вибачив дружині зради. А через два роки зустрів своє останнє кохання — Марію, матір борця Івана Машошина. Познайомився з нею під час гастролей у Ростові-на-Дону.
1927 року вони одружилися й оселилися в Єйську на Кубані. Спільних дітей не мали.
Усе життя борець намагався сторонитися політики. Після більшовицького перевороту в Росії Піддубний не пристав до жодної зі сторін. Далі їздив містами з показовими виступами. Не втримався, коли в Радянському Союзі в 1932-1933 роках проходила перша паспортизація. У його паспорті прізвище написали «Поддубный», а у графі національність — «русский». Запротестував: звернувся в місцеве відділення міліції, щоб правильно написали прізвище — «Піддубний», а у графі національність указали «українець». Відмовили. Тоді Іван Максимович виправив усе в паспорті власноруч. Згодом про це хтось доніс. 1937 року Піддубного доправили до Ростова-на-Дону в управління НКВС. Звинувачення: «антирадянська агітація та український націоналізм». На допитах його пекли паяльником. На тілі від цих тортур до кінця життя залишилися рубці. Уже згодом, коли хтось запитував, звідки вони, відповідав:
— Це колись так мене вчили в НКВС «ленізму», — так вимовляв слово «ленінізм». — За мову й за паспорт. Усе витерпів у чортів у пеклі — я ж чемпіоном світу був, а не тюлькою на двох ногах. Але ж болячок назбирав там, хай їм грець.
Просидів у НКВС декілька тижнів. Відпустили. Офіційно — за браком доказів. Та є думка, що за борця заступився хтось із високопосадовців.
Перед приходом німців до Єйська в серпні 1942-го Піддубний не виїхав з міста. Коли запитували, чому не евакуйовується, відповідав:
— Куди тікати? Помирати скоро.
Гітлерівці запропонували йому виїхати до Німеччини і тренувати там борців. Відмовився. Окупанти поважали Піддубного так, що навіть дозволили носити орден Трудового Червоного Прапора. На місцевому м’ясокомбінаті видавали по 5 кг м’яса на місяць. Працював Піддубний у більярдній. Старожили Єйська згадували, як звідти викидав за комір п’яних німців. Але їм це подобалося. Вони захоплювалися його силою.
Після війни Піддубного знову арештували — за співпрацю з німцями. Та невдовзі відпустили. Знову за браком доказів. Останні роки Іван Максимович доживав у нужді. Постійно скаржився, що не вистачає хліба. У перші повоєнні роки його видавали за картками — 500 г на людину на день. А Піддубний міг розрізати навпіл буханку, намастити маслом і з’їсти.
— Невже мене не можуть прикріпити до якоїсь військової частини, до їдальні?
Щоб вижити, змушений був міняти свої медалі на хліб.
Мав трьох братів і трьох сестер.
Іван Піддубний народився у селянській родині. Був первістком. Батько Максим мав невеличке господарство. Згодом у родині Піддубних народилося ще троє хлопців і троє дівчат. Від предків по батьківській лінії Іван успадкував богатирську силу. Від матері Ганни, яка гарно співала, — музикальний слух. У дитинстві щонеділі й на свята співав у церковному хорі.
1906 — перемагає у двох чемпіонатах світу — в Парижі та Мілані. На змаганнях у Парижі Руаль де Буше підкупив бандитів, щоб ті вбили Піддубного, але Іван під час нападу розкидав їх. 1907-го у Відні став чемпіоном світу вчетверте. 1908-го й 1909 року в Парижі та Франкфурті ще двічі виборов звання найсильнішого. Доти шість разів поспіль чемпіоном світу не ставав ніхто. За кар’єру Піддубний побував у 14 країнах світу.
1922 — працює в московському держцирку, потім — у петроградському. Виступає в багатьох міжнародних турнірах. 1924-го на гастролях у Німеччині перемагає всіх тамтешніх борців.
1925 — отримує дозвіл на поїздку до США на показові гастролі. Перемагає в міжнародному чемпіонаті в Нью-Йорку, згодом — у Чикаго, Філадельфії, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, ще кількох американських містах. Наприкінці гастролей зустрічається в Нью-Йорку з чемпіоном світу з вільної боротьби Джо Стечером, якому судді, підтасувавши результат, віддали перемогу за очками. За виступи у США Піддубний заробив солідну суму грошей. Однак організатори гастролей не віддали їх, бо відмовився прийняти американське громадянство. 1927-го повертається з США в потертому піджаку, лише з чайником. Купує будинок у містечку Єйськ на Кубані, нині райцентр Краснодарського краю Росії, і перебирається туди жити.
1939 — Піддубному присвоїли звання заслуженого артиста республіки та нагородили орденом Трудового Червоного прапора. 1941-го в Тульському цирку відбувся прощальний виступ 70-річного атлета. 1945 року він стає «Заслуженим майстром спорту».
1947 — об’їжджає весь СРСР із програмою «50 років на арені цирку». У 76 — під час виступів легко гне підкову, сплітає цвяхи.
1949, 8 серпня — о шостій ранку помер від інфаркту у себе вдома в Єйську. Похований у місцевому Загородньому парку. 1955-го на могилі борця встановили пам’ятник, а за 10 років парку надали ім’я Івана Піддубного.
