З Кобеляк — на Бродвей: історія 11-річної українки, яка стала обличчям європейських кутюр’є

Загартування «Білосніжки» у 15-градусний мороз

Ми спілкуємося з Аліною та її мамою, Валентиною Киценко, в одній з полтавських кав’ярень. Мова, звісно, про те, як звичайна дівчинка з Кобеляк стала «обличчям» відомих кутюр’є й потрапила на обкладинки солідних глянцевих журналів.

— Це вона у кадрі епатажна, яскрава, а у повсякденному житті — скромна середньостатистична дівчинка, — попереджувала мене напередодні зустрічі пані Валентина. — Навіть соромиться одягнути щось із модного одягу, який ми привозимо із закордону, бо хоче бути такою, як усі. Її буденний стиль — спортивний. Без мейку і підборів. А, зійшовши з подіуму, любить поганяти з хлопцями у футбол.

Аліна дійсно дуже скромна й неговірка. А їсть — як те пташеня. Замовила собі лише чай зі стевією, і це вся її вечеря. В її житті багато табу. Має дотримуватись правильного харчування, в основі якого м’ясо, риба, молочка, горішки. Під час участі в показах основна їжа моделей — міні-морквинки, шматочки банана чи яблука, паніні з куркою чи рибою і водичка. Бо треба завжди бути у формі. Набирати юній моделі більше 31−32 кілограмів не бажано, тому солодощі під особливою забороною. Загалом, якщо вона (у її випадку — мама) подає у модельну агенцію портфоліо, то на кастинг має прибути у тій же фізичній формі, з тією ж довжиною волосся й з тим же його кольором.

Окрім того, не бажано й засмагати. Бо найбільше цінується біла шкіра — це ідеальна основа для нанесення макіяжу.

— Я «знущаюся» з неї років з п’яти, і це спочатку викликало багато зауважень в моїх рідних і знайомих, — розповідає Валентина. — Могла у 15-градусний мороз одягнути в сукню Білосніжки і вкласти на снігу з відкушеним яблуком чи кинути під ноги сто троянд на сніг, який мерехтить сріблом, щоб зробити вражаючі кадри. Вона звикла, стала загартованою. Зате коли відправляла фотографії Аліни у європейські журнали мод, на кастинги, на критику, і з 280 облич, скажімо, вибирали всього три, серед яких була моя донька, я розуміла, що в ній щось є і що це треба розвивати.

Аліна, коли бачить наведену на неї камеру, моментально перевтілюється. Знаєте, її любить камера.

— До речі, якою камерою ви знімаєте?

— Першою була Nikon D700 — легендарна «дзеркалочка». Тепер — на SONY Alpha a7 V.

Разом з донькою Валентина Киценко, мама трьох дітей (її старшому синові майже 19, а середньому 13), росла й сама як фотограф. Зараз знімає не лише Аліну, а й цікавих дівчаток-моделей, які беруть участь у престижних показах мод разом з її донькою. Тож має доступ у закриті зони бекстейджу, куди не пускають ні агентів, ні батьків (це питання безпеки та моралі). І, як ніхто, знає про позалаштункове життя професії, до якої наполегливо веде її.

— Я завжди маю бути поряд, — каже Валентина. — Я бачу, як працює ця індустрія, і фільтрую кожну пропозицію. Співпрацюю з найкращими! Не боюся хейту, і доньку вчу гідно відповідати на нього. Адже ми знаємо, зради чого все це. У нас є спільна мрія — відкрити модельну школу в Європі, яка поєднає в собі і модельну агенцію, і школу талантів, яка проводитиме грандіозні конкурси краси, в яких братимуть участь найталановитіші діти світу. І фундамент мрії вже закладено!

Блискавка в літак і крижані павільйони

Загалом на шляху моделі дуже багато випробувань. Постійне недоїдання це одне. А ще зовсім не комфортні умови, в яких відбуваються зйомки. Цієї зими, наприклад, коли в Україні надовго відключали світло, один столичний бренд запросив Аліну Киценко рекламувати дитячий одяг. Чотири години у холодному павільйоні. Та ще й штучний вітер в очі від вентилятора.

Нещодавно в Португалії її ледь не знесло вітром в океан, коли вона позувала на вершині слизької скелі.

А по дорозі з Рима до Порто, де продовжувались покази мод, у крило літака влучила блискавка, і він, охоплений полум’ям, здійснив жорстку посадку.

Паризький тріумф та «важкий» кутюр

Мама Аліни, за фахом педагог і творча особистість, одразу побачила в доньці неймовірну пластику. Валентина сама підбирала їй образи, обробляла фото в стилі арт і вигадувала фотосесії, від яких у рідних і перехожих перехоплювало подих.

Професійне навчання юної моделі почалося в п’ять років у Кременчуцькій школі «Єва» під керівництвом Юлії Радюк. Вона навчила її першим, але впевненим крокам дефіле та основам фотопозування. Юля для неї є еталоном і до сьогодні. А згодом навчалася у полтавській агенції Ольги Агєєвої. Саме Ольга стала провідником у світ високої моди, організувавши Аліні першу поїздку до столиці Франції.

У вісім років Аліна вперше вийшла на подіум у розкішному палаці Vendôme у Парижі. Вже на другий день її фото прикрашало офіційний сайт Паризького тижня моди. Зеленоока дівчинка в бордовій сукні з ведмедиком у руках підкорила пресу. Проте за красивими кадрами — важка праця. Дитячий моделінг у Європі — це не просто прогулянка в гарному вбранні. Кутюрні сукні можуть важити до 7 кілограмів. Каміння буває дуже колючим, лямки врізаються в плечі, а софіти засліплюють очі.

Зараз Аліна працює на умовах, про які мріють тисячі: її запрошують представляти модні бренди. Цього року її бачили також у Нью-Йорку — на великих екранах, установлених на Бродвеї, коли у прямому ефірі транслювалася зйомка колекції «Elsa Fairy dresses» біля римського Колізею.

Відмова від «куплених» конкурсів є принциповим для Валентини Киценко. Жодних проплачених корон чи титулів — тільки ліцензовані міжнародні майданчики, де оцінюють талант, вихованість та харизму. Одним із таких є Міжнародний дитячий конкурс-фестиваль краси, моди і таланту, який 36 років назад заснував легендарний Ашот Хачатрян у Туреччині. Аліна отримала на ньому три високі титули, а минулого року виграла Гран-прі, і тепер має право позмагатися за звання офіційного амбасадора цього конкурсу, який представлятиме Європу на різних континентах. Але це буде дещо згодом. Серйозний модельний бізнес починається з 15-річного віку. І до нього дівчинка повинна підтримувати свій рейтинг.

Наразі вона готується до участі в цьому престижному змаганні, на який шиють костюми кращі українські дизайнери: Вікторія Куліш, Вікторія Міндак, Лілія Воробйова, Сюзанна Холоша.

Дизайнери обирають тих, хто світиться зсередини

— Як відбувається колаборація моделі й дизайнера?

— Ми, їдучи на конкурси, або замовляємо одяг у модельєрів, або беремо у них же напрокат. Наша улюблена українська дизайнерка — Вікторія Куліш. Національні костюми за її ескізами збирають купу компліментів і оплесків! Захоплення викликають фантазійні образи Лілії Воробйової, які вражають оригінальністю. Сукні з ефектом «wow» — це нереально талановита дизайнерка із Берегово Закарпатської області Вікторія Міндак. Канадська дизайнерка з українським корінням Ірина Микитюк — це про розкіш. Суперкреативна Сюзанна Холоша! Пʼята частина гардеробу Аліни — одяг з її колекцій. І наша неймовірна Вел Юрченко, засновниця україно-іспанського бренду «By Vel». Її сукні — це не про моду. Це про відчуття себе на рівні мистецтва. А також Олена Косінські, авторка цікавезних образів з італійським вайбом.

Все починається з того, що дизайнери подають організаторам показів свій лукбук, тобто серію професійних фотографій, що презентує готові образи (луки). Колекція проходить відповідну акредитацію. Моделі проходять багато кастингів. І в якийсь день модельєри вибирають «своє» обличчя.

Модель, хоч юна, хоч доросла, може бути принцесою з великими очима, довгими віями і ногами, але пустою всередині. А є не дуже ефектні зовні, зате, коли виходять на подіум, просто світяться. І дизайнери віддають перевагу тим, хто має харизму. І тоді, коли вона виходить на подіум, глядачі піднімають голови, проводжаючи їх очима, вмикають камери телефонів і на виході моделі за лаштунки починають аплодувати Це і є момент істини для дизайнера.

Нещодавно у Флоренції, куди ми поїхали після весняного паризького показу, Аліні довелось пройти дуже жорсткий кастинг на «Pitti Bimbo». Це провідна міжнародна виставка дитячої та підліткової моди, що відбувається тут двічі на рік. Вона є ключовою платформою для презентації нових колекцій, трендів та налагодження зв’язків між брендами, покупцями й медіа. Дівчаток оцінювали сотні дизайнерів з усієї Європи та Азії. Ми ж отримали запрошення про співпрацю від сімнадцяти! І мушу сказати: на кінець літа у нас призначені кастинги в італійських модельних агенціях — європейські дизайнери на постійній основі співпрацюють винятково з агенціями.

Італійців, до речі, не цікавлять статичні фото з портфоліо. Вони хочуть бачити бекстейдж, тобто, фото- та відеоматеріали, що показують процес зйомки, який зазвичай прихований від глядача. А донька міняє пози кожні пару секунд, їй не треба підказувати, як стати, як повернутись, як підняти руку. В неї просто шалена енергетика. Вона дуже пластична й має здатність моментально перевтілюватись.

Модель має бути різною, багатогранною, а однакова нікому не цікава. Але комусь з дизайнерів важливо, щоб вона виходила на подіум з холодним виразом обличчя, аби глядачі бачили лише одяг на ній, комусь — щоб «говорила» мімікою і руками, а комусь — щоб усміхалась.

Загалом участь у європейських показах моди це можливість заявити про себе. Це своєрідна платформа, де кожну модель можуть помітити. На покази приїжджають скаути з модельних агенцій Європи та Америки, дивляться на дітей, ловлять дизайнера, хапають тих, хто їм сподобався, запрошують підписати контракт. Всі хочуть отримати свіже обличчя.

У Парижі Аліна Киценко двічі закривала показ з двома дизайнерами.

Фішка закриття, пояснює дівчина, в тому, що дизайнер виводить на подіум тебе за руку, і ти потрапляєш в усі медіа. Але відкриття все ж крутіше. Бо весь фокус уваги на першу модель. Тому у фотографів найбільше фотоматеріалів про першу й останню модель, які є амбасадорами бренду. Порядковість виходу дівчаток на подіум визначають особисто дизайнери.

— Досить часто веземо з собою 120 кілограмів багажу, — усміхається Валентина. — В ньому переважно дизайнерські сукні й костюми, більше десятка пар взуття на підборах… І з цим бувають проблеми. До прикладу, турки вважають сукні з ручної роботи контрабандою, навіть якщо на це є відповідні сертифікати. У Європу з таким вантажем пропускають без проблем.

Материнське «вірю»

«Мам, я хочу брати участь у всьому!» — говорила раніше Аліна. Вона справді талановита в усьому. Але мама вибирає лише те, що доповнює й сприяє розвитку основного захоплення. Танці в неї почалися з 3,5 років, повітряна гімнастика — з 6. Вона робила такі трюки, які не під силу дорослим дівчаткам. Потім мама віддала її в модельну школу. Але досі займається хореографією.

Зараз бере роки вокалу й акторської майстерності. Освоює фотозйомку, посилено вчить англійську. Знання базової англійської — це перепустка до зйомок фільму, куди запросив її один кінорежисер з Англії, побачивши на подіумі. «Вона має екранну правду», — захоплено написав він у запрошенні. Зйомки стартують через пів року.

Попереду в Аліни також Каннський кінофестиваль, найбільший подіум Європи в Малазі довжиною в 360 метрів та контракти з міланськими агенціями.

— Ви, певно, через доньку реалізуєте свою дитячу мрію? — питаю Валентину наприкінці розмови.

— Я мріяла стати дизайнеркою одягу, і певним чином зараз дійсно себе у цьому реалізую, — усміхається. — Я фотограф дизайнерських колекцій та кампейнів, які мені дуже відгукуються.

Я просто веду своїх дітей по життю, чуючи кожного з них, допомагаю їм вимуровувати фундамент майбутнього. Ми з татом Аліни віримо в них. І діємо, спрямовуючи захоплення дітей у потрібне русло. І не тільки своїх. Кілька днів тому отримала ліцензований сертифікат міжнародного європейського координатора від Ашота Хачатряна на проведення кастингу дітей трьох-сімнадцяти років, хлопчиків і дівчаток, на його Міжнародний конкурс-фестиваль краси, моди та таланту з правом обирати найсильніших. Я, як ніхто, знаю цей шлях зсередини. Працюю в тандемі з кращими дизайнерами, організаторами, постановниками дефіле, хореографами. Я проводжу дітей туди, де не просто приймають участь, а формують ім’я. Де немає цінників на титули та корони…