У серпні 2022 року українські спецпризначенці здійснили першу спробу звільнити окупований Енергодар і Запорізьку атомну електростанцію — найбільшу АЕС Європи. Підготувати висадку десанту ГУР на лівий берег мали бойові водолази Окремого водолазного загону Центру спецпризначення «Омега».
Закріпитися на березі українським військовим тоді не вдалося. Але саме ці операції завадили росіянам під’єднати ЗАЕС до своєї енергосистеми. Це історія про роботу, якої ніхто не бачить: під водою, у повній темряві, за кілька кілометрів від ворожих позицій.
Збоку ситуація виглядала епічно. У нічному серпневому небі вогні на окупованій Запорізькій атомній електростанції світилися яскравіше за довоєнні різдвяні ялинки на Софійській площі. І на тлі цього дивовижного пейзажу на березі строєм, парадно крокував Завір — у водолазному костюмі та з гіллякою в руках.
Ця майже урочиста сцена приховувала надскладне завдання: Завір відмірював відстань, щоб встановити інфрачервоний хімлайт для коридору, з якого мала починатись операція зі спроби звільнення ЗАЕС.
Прокласти шлях для підходу, точніше підпливу, до найбільш охоронюваного з усіх окупованих росіянами об’єктів і взяти під контроль район біля нього — окреме надскладне завдання. Для його виконання залучили спецпризначенців Окремого водолазного загону Центру спецпризначення «Омега».
Планування операції: масштаб підготовки вражав
Коли командир групи Гусь повідомив, що група терміново переїжджає у Запоріжжя для виконання водолазного завдання — хлопці були в захваті. Кілька місяців вони чекали на висадку російського десанту в Одесі, потім виконували сухопутні завдання в районі Слов’янськ — Святогірськ — Богородичне. Повернутися до профільної роботи для голодних до неї бійців було тільки в радість.
Тож, зібравши речі, вони одразу, без відпочинку, вирушили в район виконання завдання. Коли прибули на базу — захват лише посилився. Там зібралося багато спеціалістів з різних структур: і водолазів, і не тільки.
Коли Завір разом із Гусем уперше потрапили на планування і побачили розкладені на столі ортофотоплани та величезний макет місцевості.
За планом, водолази «Омеги» мали підготувати десантування бійців ГУР у район Енергодара. Групу розділили надвоє: перша трійка — Завір, Коваль і Острий — мала відпрацювати одну точку. Друга пара — Магоні та Гюрза — іншу.
Їхнім завдання було під водою пропливти до певної точки на березі та взяти її під свій контроль. Дорогою переконатися, що шлях чистий і ніде нічого не заміновано.
Інформація про міни трохи охолодила ентузіазм спецпризначенців.
У день виїзду Завір із командою пакували з собою все необхідне: водолазне і сухопутне спорядження, прилади для розмінування, прилад нічного бачення, ножі, зброю, хімлайти, зім’яті пластикові пляшки та скотч. Усе, що треба було зберегти від води, завакуумували, перш ніж скласти в наплічник. Плюс — буксир та водолазна палиця. Група була готова вирушати.
Початок операції та недоречно місячна ніч
Машина з групою практично безшумно мчала берегом Каховського водосховища. Усі були зосереджені: територія прилягала до окупованих районів, ризик виявлення — високий. До того ж — і це бентежило Завіра найбільше — стояла яскрава місячна ніч.
Машина зупинилася біля берега, спецпризначенці пересіли в моторний човен і рушили в район приводнення. Кермував Гусь. Допоки човен на малих обертах майже беззвучно розсікав хвилі водосховища, Гусь вагався, чи випускати групу взагалі.
Човен зупинився у запланованому місці приводнення. Завір і Коваль стрибнули у воду першими. Острий разом із буксиром — за ними. Спецпризначенці пристебнулися до нього карабінами та пішли під воду.
Шлях до ЗАЕС: подвійна аварія та підводна сітка
Під водою було дуже темно. Варіант щось підсвічувати навіть не розглядався — це одразу зробило б групу видимою для будь-якого російського спостережного пункту.
Трійка Завіра рухалась у свій район виконання завдання за навігацією, прикріпленою до буксира. Невеличкий поплавок антени на поверхні води зчитував сигнал GPS і дозволяв швидко просуватися до цілі.
Коли частину відстані вже подолали, сталася аварія: буксир намотав на двигун кабель від антени. Це означало додатковий ризик — групі довелося не за планом спливати на поверхню, де її могли викрити.
Завір спостерігав, як Острий навпомацки воскрешає «таксі» спецпризначенців до Енергодара. З Острого завжди трохи посміювалися: він постійно розбирав щось із водолазного спорядження, а потім довго не міг зібрати все як було. У той момент його щирий інтерес до того, як усе влаштовано, видавався як ніколи корисним.
За десять хвилин буксир був знову готовий до роботи. Але навігація вийшла з ладу. Групу врятував компас, який Коваль узяв із собою: завжди треба мати страховку.
Коваль, як і кожен боєць групи, знав заданий азимут і легко визначив правильний напрямок — роки навчання на штурмана та служби на кораблі стали у пригоді. Далі група йшла до точки виконання завдання вже за компасом.
Коли до берега лишалося вже недовго, буксир раптом знову вийшов з ладу. Часу й можливості розбиратися, що сталося, більше не було. Тут і стала в пригоді палиця, яку водолази взяли з собою: вона допомагала тримати глибину й контролювати стрій у повній темряві під водою.
Швидко перегрупувавшись — буксир під руку, всі тримаються за палицю з петлями для рук кожного водолаза, — група продовжила йти на ластах.
Йшли не швидко. Завір — другий, одразу за Ковалем — напіввитягнутою лівою рукою тримався за петлю. Перед собою у суцільній підводній темряві він бачив лише фосфорну стрілку компаса — більше нічого.
Аж раптом обличчя Завіра чогось торкнулося, невидима перепона обмежила рух. Це характерне відчуття, яке лишає по собі капронова рибальська сітка неможливо сплутати ні з чим.
На ухвалення рішення була лише мить. Завір кілька разів різко смикнув за палицю — сигнал аварії — і відпустив петлю, яка тримала групу, опускаючись у глибину підводної темряви. Він розумів, що, виплутуючись з сітки, може затягнути в неї побратимів і насамперед хотів уникнути саме цього. Як сам буде звільнятися — ще не знав.
Аж раптом відчув, що чиясь міцна рука намацує його. Це був Острий. Одним рухом він ухопив Завіра за руку і потяг за собою, ніби жодної сітки й не було.
Вже за кілька хвилин Коваль дав сигнал, що треба виходити: група на місці.
Інфрачервоний коридор
Вихід на поверхню — момент найвищої вразливості групи. Після суцільної темряви під водою водолази, засліплені місячним сяйвом, можуть не побачити ворога, який відкриє по них вогонь. Тому діяти потрібно вкрай обережно.
Коваль розірвав зубами вакуумний пакет, у якому лежав прилад нічного бачення, і продивився берег. Там нікого не було. Він дав групі сигнал виходити на поверхню.
Спецпризначенці зняли ласти, відкріпили зброю і по коліно у воді безшумно рушили до повалених дерев на березі тихої заводі. За рогом сяяли вогні ЗАЕС — її було дуже добре видно. Район узбережжя, який треба було перевірити й де поставити коридор для групи розвідників, був зовсім поруч.
Спорядження склали під деревами. Острий і Коваль тримали сектори. Завір зайнявся створенням коридору.
Зламав кілька великих гілок з дерев. Розламав перший інфрачервоний хімлайт, який не побачиш неозброєним оком, — скотчем примотав до однієї гілки та вкопав її у пісок.
Взяв другу гілку і так само прикріпив до неї інфрачервоний хімлайт. На нараді, під час планування, казали: відстань між маяками має бути 20 метрів.
І Завір з гілкою через плече рушив відміряти потрібну відстань. Для Острого, який спостерігав за ним з боку, картина виглядала епічно: місячна ніч, атомка світиться, а побратим урочистим строєм крокує пляжем, наче на параді.
Наступний етап — встановити маяки на воду. Завір узяв спущені пластикові пляшки й опустився з ними під воду: там їх можна було надути беззвучно. У пляшки також кинув активовані інфрачервоні хімлайти. І канатом з вантажем зафіксував їх у воді, як якорем.
Тихо прийшов — тихо пішов
Завдання було виконано — далі у гру вступали хлопці з ГУР.
Група тихо пішла назад під воду і непоміченою рушила до точки, з якої їх мали забрати. Помаякували ще одним інфрачервоним хімлайтом.
За кілька хвилин побачили човен.
Три спроби звільнити ЗАЕС
Українські спецпризначенці ГУР тричі намагалися звільнити окупований Енергодар та Запорізьку АЕС. Щоразу до виконання цих надскладних операцій залучали, зокрема, бійців спецпідрозділу «Омега».
Перша спроба висадки відбулась у серпні 2022 року — її метою було створення на лівому березі плацдарму для подальшого звільнення Енергодара і ЗАЕС. Але військові не змогли закріпитися і були змушені відступити.
Надалі бійці ГУР ще двічі намагалися висадитись на лівому березі. Під час третьої спроби росіяни підігнали танки до самого берега, через що українським військовим знову не вдалося закріпитися. Попри невдачу, проведення цих операцій завадило росіянам під’єднати ЗАЕС до своєї енергосистеми.