Російські окупанти з початку липня неодноразово, системно били по столиці України, використовуючи балістичні засоби ураження. Причому нерідко для нанесення ударів противник застосовував не класичні балістичні ракети 9М723 ОТРК «Іскандер-М», а ракети системи ППО великого радіусу дії ЗРС С-400. З огляду на час підльоту в одну-дві хвилини та те, що сигнал тривоги лунає вже після ударів, – зараз це дуже турбує киян.
Детальніше про ситуацію – у новому матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA та групи «Інформаційний спротив».
Від «проби пера» до системних ударів
Насправді Росія застосовує ракети систем протиповітряної оборони типу С-300 і С-400 для ударів по наземних об’єктах в Україні з 2022 року.
Перший підтверджений удар ракетами типу 5В55 ЗРК С-300 відбувся в ніч на 14 липня 2022 року. Тоді обстріляли Миколаїв та низку населених пунктів Донецької області.
Причиною, через яку армія країни-агресора почала активно застосовувати для ударів по наземних цілях ракети 5В55, став дефіцит балістичних ракет 9М723, запаси яких вичерпалися за чотири з половиною місяці активних обстрілів. У підсумку, не досягнувши бажаного результату, але відчуваючи потребу в регулярному терорі цивільного населення, було прийнято рішення почати застосовувати 5В55 як тимчасовий замінник 9М723.
Тоді для багатьох стало відкриттям, що ракети, призначені, здавалося б, для перехоплення повітряних цілей, можна використовувати для ударів по наземних об’єктах, хоча такою властивістю володіють практично всі системи ППО. У свою чергу ракети 5В55 при такому використанні набували балістичних властивостей – як за швидкістю польоту, так і за траєкторією. Велика кількість таких ракет, що перебували на зберіганні, вирішила для окупантів питання з масштабуванням терору проти цивільних.
Згодом проблемою для окупантів стало те, що ракети 5В55 мали дальність польоту до 75 км, а після того, як Україна почала активно застосовувати реактивні системи залпового вогню М142 HIMARS, почали губитися й самі пускові установки С-300, які потрапляли під високоточні удари у відповідь.
У грудні 2022 року противник вперше застосував ракети 48Н6 комплексу С-400 для ударів по наземних цілях в Україні, а 14 січня 2023 року РОВ завдали першого масованого удару по Києву із застосуванням ракет 48Н6ДМ з посиленою бойовою частиною масою 180 кг та наповненням із десятків тисяч осколкових елементів – шрапнелі.
Загроза С-400
Комплекс ППО, призначений для захисту, перетворився в руках російських окупантів на засіб терору – причому невибіркового характеру.
Повторюся, ракети С-400 призначені для перехоплення повітряних цілей, що вже саме по собі робить для них удари по наземних об’єктах не профільними. Крім того, специфіка більшості радянських/російських ракет полягає в тому, що вони не стільки високоточно перехоплюють повітряну ціль, скільки вибухають поруч із нею, засипаючи її безліччю осколкових елементів – шрапнеллю.
Тобто принцип дії цих ракет полягає не у високоточному ураженні, а у створенні хмари осколків, які й пошкоджують ціль.
Не будучи апріорі високоточним засобом, ракети С-300 і С-400 цією точністю тим більше не володіли при непрофільному використанні, якщо тільки не мали додаткового наведення на ціль або установки модуля супутникової навігації.
Дальність ураження ракет С-400 варіюється залежно від модифікації ЗКР, але загалом можна говорити про середній показник у 200 км.
Швидкість польоту ракет також різниться, але в середньому становить від 2 100 до 2 500 метрів на секунду. Тобто ракета долає за хвилину від 125 до 150 км. У разі нанесення удару по Києву з території Брянської області ракета С-400 летить трохи більше хвилини.
У більшості випадків за такий короткий проміжок часу традиційна звукова повітряна тривога не встигає пролунати, і максимум, що можливо, – це отримання електронного оповіщення в гранично стислий проміжок часу.
Що ж виходить у підсумку?
Зенітні керовані ракети комплексу С-400 є неточними засобами ураження, наповненими десятками тисяч осколкових елементів.
На відміну від осколково-фугасних бойових частин і навіть касетних 9М723, що мають вибуховий потенціал еквівалентом у 500 кг, саме шрапнель у малопотужних 180-кілограмових БЧ становить найбільшу загрозу через великий радіус розльоту. З іншого боку, у випадку саме таких засобів ураження діє принцип «двох стін».
Точність ракет С-400 можуть підвищити за допомогою дистанційного донаведення на ціль або розміщення додаткового модуля супутникової навігації, але найчастіше РОВ цим себе не обтяжують.
У свою чергу, щоб дотягнутися до Києва з Брянської області, комплекс противнику доводиться розміщувати в зоні досяжності удару у відповідь широкого спектра засобів. Головне – своєчасне виявлення виходу пускової установки на позицію.
І ще один важливий момент. Балістична траєкторія польоту робить цю ракету недосяжною для перехоплення більшістю систем ППО – за винятком ЗРК Patriot.
Щодо того, чому російські окупаційні війська масштабували застосування цих ракет саме зараз, практично замінивши ними 9М723 (як це було у 2022 році). Не хотілося б робити безпідставних припущень, але це дійсно може бути пов’язано з нестачею 9М723 (ОТРК «Іскандер-М») для поставленого завдання: інтенсифікації терору в Україні, особливо в столиці – Києві.
Ну а для боротьби з ударами С-400 (які мають значно менший радіус дії, ніж ОТРК «Іскандер-М»), цілком можна застосувати дистанційний метод полювання. Питання лише в своєчасному виявленні пускових установок.