Артисти і співаки весело рекламують швидкі та доступні кредити від мікрофінансових організацій (МФО). Важко закидати артистам безвідповідальність за ці образи, адже вони отримують гроші й оплески за свою діяльність, граючи ролі та виконуючи пісні. Та особисто я бачу у зростанні популярності МФО в Україні велику загрозу, пов’язану з фундаментальними проблемами на банківському ринку країни.
Із маркетингового погляду, легкий доступ до мікропозик — дуже вигідна історія. Вона є противагою традиційним споживчим кредитам, які видають банки. Для отримання кількох тисяч гривень вам треба надати МФО свої персональні дані (паспорт, ідентифікаційний код, номер телефону, номер банківської карти, куди надійдуть кошти). Причому — надати на сайті, тобто з мінімальним тертям. Адже вам не доведеться відвідувати банківську установу, ставати її клієнтом, проходити співбесіду з працівником кредитного відділу.
Зайшов на сайт — надав дані — отримав гроші на карту. З погляду споживача, це дуже зручний спосіб перестрахуватися до зарплати або зробити потрібну покупку. З боку мікрофінансової організації — процес складніший, але автоматизований.
Дані позичальника перевіряються на достовірність (чи паспорт і код справжні), наявність інших кредитів, власного бізнесу тощо. В цій технології немає нічого страшного, але річ у тому, для кого вона працює. Якщо кредит видає банк із відповідною банківською ліцензією та прозорою відсотковою ставкою, то боятися нічого. Якщо мова про мікрофінансову організацію із сотнями відсотків річних, то позичальник може втрапити в халепу.
Традиційно мікропозики вважалися потребою передусім незаможних людей, яким буквально бракує коштів «від зарплати до зарплати» на найнеобхідніші товари: їжу, ліки, проїзд. У другу чергу — ними користуються, скажемо так, антисоціальні елементи: клієнти гральних залів, любителі недорогого алкоголю та просто ті, хто з різних причин опинився на соціальному дні.
Але поточний тренд українських МФО змінився, і тепер мікропозики стали загальним місцем і для молоді, що добре помітно з рекламних роликів в Інтернеті. Мікрофінанс молодшає й розширює свою аудиторію. То в чому ж проблема?
На кінець 2020 року в Україні діяло 1020 фінансових компаній (із яких близько 40% фактично не працюють), а банків, зазначу , трохи більше 70. Рекорд річної ставки в українських МФО, який я виявив, становить 1095%. Із січня 2021 року позичальникам МФО дозволили користуватися інструментами захисту, передбаченими Законом «Про споживче кредитування». А саме: МФО зобов’язана вказувати в рекламі розмір фактичної річної ставки, не має права змінювати відсоткову ставку після укладання договору тощо.
Чому мікрофінансові організації так легко дають гроші? Бо натомість вони отримують багатократну вигоду, виражену в десятках і сотнях відсотків річних за кредитом. Високий відсоток за користування грішми аргументований тим, що їх дають усім підряд, а отже ніякої довіри до клієнта немає. Логіка проста: тобі потрібні термінові гроші — плати за користування ними ледь не вдвічі більше. Але в рекламі вам про це не кажуть.
У рекламі поп-зірка своїм авторитетом продає вам довгострокові й дорогі зобов’язання. Вас можна зрозуміти, якщо фінансова проблема виникла різко і гроші потрібні максимально швидко. Ба більше, ви усвідомлюєте, чому вам видали позику і які підводні рифи у вигляді високих відсотків існують. А реклама про це замовчує. Вам просто пропонують швидкі кошти на імпульсивну покупку. Може, на кросівки чи нову праску, для придбання яких вам краще накопичити грошей.
За даними НБУ, за перше півріччя 2021 року українські мікрофінансові організації видали 7 152 636 швидких кредитів на суму 31,6 млрд грн — це на 43% більше, ніж у першому півріччі 2020 року, коли загальна сума позик становила 22 млрд. Кількість і обсяг мікропозик зростає рік у рік, і це тривожна тенденція, що свідчить про низьку фінансову грамотність, збільшення кількості незаможних і глибинну проблему банківського ринку. Адже що таке МФО? Це організація, що робить гроші з грошей. За винятком ломбарду, звичайні швидкі гроші не гарантуються заставним майном, а отже кожен майбутній кредит видається за гроші, отримані від обслуговування попереднього кредиту. Це варіація «схеми Понці» (за нею працювала компанія МММ Сергія Мавроді), тобто відсотки за інвестиції виплачуються за рахунок припливу нових клієнтів.
У випадку з МФО інвестицій немає, але є потреба клієнтів в отриманні швидких грошей, які необхідно десь брати, а саме — з високих відсоткових ставок за їх обслуговування. Рядовий клієнт, беручи першу позику, не замислюється над цим, а близько 50% таких клієнтів стають багатолітніми дебіторами мікрофінансових організацій. Не встигаючи виплатити один кредит у компанії А, вони йдуть у компанію Б, щоб узяти ще один кредит, а потім — у компанію В, щоб закрити кредит у Б. Таке життя в борг не дає людині вибратися з соціального дна. Фактично, вона переходить у фазу «працювати на їжу та виплату боргів», не маючи можливості накопичити коштів, щоб справді поліпшити своє матеріальне і побутове становище.
Причому, коли ви думаєте, що мікропозикове рабство інших людей жодним чином не позначиться на вас особисто, ви помиляєтеся. У моїй стрічці друзів у Фейсбуку час від часу з’являються пости з історіями про людей, котрих без їхнього відома зробили поручителями за чиїмись кредитами. Колектори надсилають їм SMS, пишуть повідомлення у Viber із погрозами: «Ви поручитель Пупкіна Василя Івановича, він не виходить на в’язок, віддайте гроші замість нього». Звісно, жодних правових підстав стягнути з вас борг невідомого вам громадянина немає. Але нерви вам попсують. В Інтернеті повно історій, коли абсолютно стороннім людям та їхнім близьким погрожують смертю, розміщують порноколажі з їхніми обличчями як погрозу за невиплачені кредити.
З одного боку, це відвертий «розводняк шахраїв», які просто вирішили вас мучити в обмін на гроші (кіберрекет — підходящий термін). З іншого — незнайома вам людина справді може зробити вас поручителем, просто вказавши ваш номер телефону (взявши його на OLX чи в украденій базі даних якогось магазину).
А як вам така історія?
Водій таксі, що набрався кредитів, сподіваючись їх повернути, працює по 14—18 годин на добу й засинає за кермом, після чого врізається у ваш автомобіль. Звучить жахливо, але колектори справді можуть довести емоційно слабку людину до нервового виснаження, депресії й навіть смерті.
Чому? Тому що, порівняно з банківським сектором, мікрофінансові компанії ближчі до сірого ринку, на якому й правила відповідні — з психологічним тиском. Адже в Україні відкрити свій банк нелегко, і якщо ви хочете бути серйозним гравцем, мусите виконувати сотні рекомендацій та вимог регулятора. У вас мають бути заставні активи, «чисті документи», ви зобов’язані тримати свою ліквідність і працювати у правовому полі.
Є зрозуміла процедура видачі банківського кредиту (з перевіркою вас від А до Я, щоб розуміти ризики неповернення грошей) і законна процедура його стягнення в разі неможливості обслуговувати (санація, реструктуризація, судовий позов, стягнення через заставу тощо). Фінансово неграмотна людина, на жаль, не розуміє всіх особливостей видачі кредитів і просить гроші там, де їх дають просто, швидко, без розмов і всього в кілька кліків.
Безумовно, онлайн-позики і швидкі гроші — це глобальна історія. Наприклад, 2005 року у Великій Британії відкрився сервіс під промовистою для нашого слуху назвою Zopa. За даними ЕКОНС, у цій країні, в принципі, більше чверті обсягу нових позик малим підприємствам видається через онлайн-платформи. Шведський Ріксбанк наводить цифри: у Великій Британії обсяг цього ринку сягнув 6 млрд дол., у США — 33 млрд, а в Китаї — 323 млрд. У китайського лідера ринку LUp2p обсяг непогашеного портфеля перевищив 21 млрд дол.
Але це малі підприємства. А в нас ідеться саме й конкретно про споживчі кредити.
Який вихід із ситуації?
НБУ зобов’язаний посилити правовий тиск на мікрофінансові організації. Як мінімум, слід примусити їх публічно розповідати (в рекламі з тими ж поп-зірками) про реальну відсоткову ставку обслуговування кредиту. Це як із рекламою алкоголю, де потрібно повідомляти вам про шкоду, якої завдає надмірне вживання.
Державі слід звернути увагу на банківський ринок. Зокрема прийняти обіцяні євродирективи (вимога в рамках Асоціації з Європейським Союзом) і привести банківське законодавство у відповідність до європейської правової практики. Це лібералізує банківський ринок та сприятиме появі невеликих роздрібних банків (аналог — кооперативні банки в Польщі з капіталом у кілька мільйонів євро, що обслуговують малих підприємців, фермерів тощо).
Необхідна повсюдна пропаганда фінансової грамотності. Споживач має знати про мікропозики все. Про те, скільки вони коштують, до чого призводить зловживання ними, за якими принципами побудовані МФО.
Зловживання мікропозиками можна порівняти зі споживанням алкогольних сурогатів. Нібито п’єте не ви, але п’яний сусід турбує, у тому числі вас. Так, це соціальна проблема, і її вирішення залежить від бажання держави. А банківський сектор за законами ринку зробить свої пропозиції для клієнтів.
ПО МАТЕРIАЛАМ: ZN.UA