За 30 років незалежності в Україні змінилося п’ять президентів, зараз до екватора своєї каденції наближається шостий. Якими подіями запам’яталися роки їх правління – нижче в матеріалі РБК-Україна.
За тридцять років незалежності українці не особливо прив’язувалися до президентів. Двоє хотіли, але не змогли переобратися на ще одну каденцію. Ще двоє не змогли протриматися і один термін. Виняток – хіба що Леонід Кучма, який займав президентський пост 11 років поспіль. Як складеться політична доля шостого глави держави, який наближається до екватора своєї діяльності – поки занадто рано судити.
Кожен із них був свого роду основоположником нової епохи в житті країни. Ця епоха далеко не завжди була наповнена яскравими фарбами і демонструвала підйом в соціально-економічному плані. Це і кризи, багатосерійні сюжети про війни влади і опозиції, підніжки між колишніми політичними соратниками.
Країні нерідко доводилося пристосовуватися до зовнішньої кон’юнктури і постійно озиратися на агресивного північного сусіда. Яким поглядом – дружнім, покірним чи ворожим – залежало від того, хто був біля керма держави. Дії всіх президентів, так чи інакше, визначали шлях, за яким рухалася країна, і залишили відбитки на ньому. Часом – досить болючі.
Україна 90-их
Перший президент, який повів Україну самостійним шляхом – Леонід Кравчук – керував державою всього лише 32 місяці. У грудні 1991 року, через кілька місяців після проголошення Акту про незалежність України він разом із керівниками Росії та Білорусі – Борисом Єльциним і Станіславом Шушкевичем – своїми підписами забили фінальний цвях у труну СРСР, підписавши Біловезьку угоду.
Керівники України, Республіки Білорусь і Російської Федерації підписують Біловезьку угоду (фото: РИА Новости)
Відтоді Україна рухалася до побудови своєї державності, щоправда, з мінливим успіхом. Введення власної валюти – карбованця – обернулося гіперінфляцією, яка зробила ледь кожного «мільйонером». У перші роки незалежності країна занурилася в економічну кризу. Символом тих часів для багатьох став ручний візок, на якому в 90-х возили товар – «кравчучка».
У червні 1993 року почався наймасовіший страйк шахтарів за всю історію країни. Приводом стало підвищення цін на продовольство і затримка з виплатою зарплат. До мітингувальників приєдналися працівники інших промислових підприємств Донбасу, які рушили маршем на Київ. Щоби погасити невдоволення протестувальників, були оголошені перевибори парламенту і президента.
На зміну Кравчуку, який керував країною найкоротший термін, прийшов Леонід Кучма, що займав президентське крісло найдовше. Він поки єдиний в історії України, хто зумів двічі обратися на цю посаду. Кучма завершив роботу над створенням Конституції, яку розпочав його попередник. У ніч з 27 на 28 червня 1996 року Рада ухвалила Основний закон країни.
Ще одне завдання, яке він отримав у спадок – укладення Будапештського меморандуму. У грудні 1994 року свій підпис під ним поставив президент Кучма, хоча переговори почав його попередник на посаді. За документом Україна відмовлялася від ядерної зброї в обмін на гарантії її суверенітету з боку США, Великобританії та Росії. Суперечки про доцільність цього кроку тривають по сьогодні.
Перші сумніви щодо реальності гарантій північного сусіда проявилися ще за каденції Кучми. У 2003 році росіяни почали вибудовувати дамбу до українського острова Тузла, який знаходиться в Керченській протоці, щоби приєднати його до Таманського півострова. Напруга між державами, яка тривала кілька тижнів, ледь не вилилася в бойові дії.
Президент Леонід Кучма дивиться на зведену росіянами дамбу на українському острові Тузла в Керченській протоці ( фото: Валерія Соловйова / прес-сервіс Президента України / УНІАН)
Спроби другого президента балансувати між Заходом і Росією охрестили політикою багатовекторності. У 2002 році він підписав План дій Україна — НАТО, в ньому заявлялося про прагнення до членства в Альянсі. Рік по тому з ініціативи Кучми плани України про членство в ЄС і НАТО закріпили в законодавстві. Водночас він підписав угоду про намір створити Єдиний економічний простір з Росією, Білоруссю і Казахстаном. Втім, в реальності Україна так і не брала участі в цьому проекті.
Кучма повів країну шляхом реформ, але так і не зміг довести їх до логічного завершення. У 1996 році була проведена грошова реформа, а на зміну карбованцю прийшла нова валюта – гривня. Гостру інфляцію вдалося скоротити. Завдяки аграрній реформі, що стартувала в перші роки президентства Кучми, колишні колгоспні землі розпаювали між робітниками.
З іншого боку, ініційована ним велика приватизація посилила інші верстви населення. Критики другого президента стверджують, що до скупки «ласих» підприємств допускалося обмежене коло осіб – переважно, пов’язаних з владою. Нерівні умови дали ґрунт для зародження в Україні великих фінансово-промислових груп під управлінням так званих олігархів.
На цьому негативний шлейф, що залишився після каденції Кучми, не закінчується. Його пов’язували зі зникненням і вбивством Георгія Гонгадзе в 2000 році. Подальший касетний скандал тільки підливав масла у вогонь, що розгорівся навколо цієї трагедії. На записах нібито з кабінету тодішнього президента, які оприлюднив лідер СПУ Олександр Мороз, обговорювалася не тільки розправа над журналістом, а й незаконний продаж зброї в Ірак. Незважаючи на те, що явних доказів цьому не було, сприйняття Кучми як всередині країни, так і за кордоном зіпсувалося.
Публікація плівок переросла в протестний рух «Україна без Кучми». Під тиском демонстрантів своїми посадами поплатилися тільки міністр внутрішніх справ і глава СБУ. Друга хвиля мітингів проти екс-президента почалася в 2002 році акціями «Повстань, Україно!», організованими опозиційними політсилами — СПУ, КПУ і Блоком Юлії Тимошенко. Пізніше до них приєднався Віктор Ющенко, який через рік балотувався в президенти.
Учасники протесту виступають за відставку Леоніда Кучми (фото: УНІАН)
Ймовірно, розуміючи, що отримати третій термін йому не під силу, в 2002 році Кучма заговорив про конституційну реформу, яка б посилила роль парламенту і прем’єра. За однією з версій, перехід до парламентсько-президентського устрою міг просуватися з прицілом на те, що після своєї другої каденції Кучма очолить уряд. Але все розвивалося за іншим сценарієм.
Між Ющенком і Януковичем
На президентських виборах у 2004 році провладний кандидат Віктор Янукович у першому турі програв своєму супернику. Після того, як у другому турі йому вдалося з невеликою перевагою обійти Ющенка, на вулицях розгорнулися масштабні акції, що отримали назву Помаранчева революція. Представники опозиції та міжнародних організацій заявляли про масові фальсифікації на користь Януковича.
Під час переговорів Кучма і провладна команда повернулися до своєї ідеї про зміну Конституції як компроміс для проведення повторного голосування. Представники «помаранчевого» табору погодилися на цю умову. У підсумку прозахідний кандидат Ющенко отримав перемогу, а разом з нею і урізані повноваження, які давались взнаки всю його каденцію. Його партія так і не змогла отримати більшість у Раді, а тому йому доводилося працювати з главою уряду, якого пропонував переможець парламентських виборах.
Перетягування ковдр між президентом і прем’єрами – спочатку з Януковичем, потім з Тимошенко – оберталося політичними кризами. Перша, у 2007 році, закінчилася перевиборами Верховної ради. Ще через рік до розпуску справа не дійшла – НУНС Ющенка і команді БЮТу вдалося згладити гострі кути і відновити коаліцію разом з Блоком Володимира Литвина. Але напруга між партнерами збереглася.
Під час президентських виборів у 2010 році Тимошенко і Ющенку не вдалося домовитися про об’єднання своїх сил. А партія Литвина незабаром після другого туру вийшла з коаліції і вступила в нову, створену під крилом переможця перегонів.
Президентом тоді став Віктор Янукович, який майже відразу взявся за скасування конституційної реформи, що дісталася йому від «помаранчевої» команди. Народні депутати з його політсили звернулися до КСУ з проханням перевірити законність реформи. Судді дійшли висновку, що частина положень, які внесли до Основного закону, не пройшли експертизи. Конституційний суд визнав реформу від 2004 року незаконною і фактично повернув країну до президентсько-парламентського устрою.
Одним із перших резонансних кроків Януковича було підписання Харківських угод про пролонгацію перебування Чорноморського флоту РФ в Криму до 2042 року в обмін на знижку на газ. Ратифікація цього документа в квітні 2010 року супроводжувалася протестом опозиційних сил і бійками в стінах парламенту.
Під час ратифікації Харківських угод у Раді використовували димові шашки, билися і кидали яйця (фото: УНІАН)
На відміну від свого попередника, Янукович брав курс на потепління відносин з Росією. За це йому часто діставалося від політичних опонентів. За його ініціативою і на догоду РФ із законодавства прибрали згадку про прагнення України інтегруватися в НАТО.
Переломною для політичного майбутнього Януковича стала відмова підписати Угоду про асоціацію України з ЄС у 2013 році. Це рішення дало поштовх масовим протестам по країні, що отримали назву Євромайдан або Революція Гідності.
Після спроб силового розгону демонстрантів, що призвели до загибелі десятків людей, в лютому 2014 року Янукович втік до Росії. Тоді ж, 22 лютого, Верховна рада вирішила, що він самоусунувся від здійснення конституційних повноважень. Це був перший подібний прецедент в історії України. До повних чотирьох років на посаді глави держави Януковичу не вистачило трьох днів.
Сам він не був згоден з рішенням Ради і пізніше під час виступів з РФ неодноразово оголошував себе чинним президентом України. Каденція Януковича також запам’яталася переслідуванням опозиції. У 2010 році за грати потрапив Юрій Луценко, якого під тиском Заходу помилували через три роки. Юлія Тимошенко, яка опинилася у в’язниці в 2011 році, вийшла на свободу тільки після втечі екс-президента.
Україна після Революції
У березні 2014 року Янукович направив лист до Володимира Путіна з проханням застосувати російські війська на території України для відновлення «миру, законності і правопорядку». Влада РФ скористалася цим зверненням для легітимізації своєї анексії Криму і спроб відколоти Донбас.
_05.jpg)
Янукович звернувся до Путіна з проханням використати збройні сили РФ в Україні (фото: з відкритих джерел)
З квітня 2014 року напруга в Криму розширилася на Схід України. Для оборони Донецької та Луганської областей українське керівництво розпочало антитерористичну операцію (АТО). У тому ж році новий президент Петро Порошенко, обраний через кілька місяців після втечі Януковича, був змушений піти на укладення Мінських угод, щоби погасити загострення на Донбасі.
З приходом до влади п’ятий президент підписав Угоду про Асоціацію з Європейським союзом. А три роки по тому, в 2017 році, Україна отримала безвізовий режим для поїздок в ЄС. За ініціативою Порошенка в 2019 році Верховна рада закріпила в Конституції курс країни на членство в НАТО і Євросоюзі. П’ятий президент пролобіював створення в Україні Помісної православної церкви та отримання нею Томосу про автокефалію від Вселенського патріарха.
Дві важливі реформи, розпочаті в період його правління – судова і децентралізація влади. Спроби Порошенка щодо будівництва системи антикорупційних органів викликали неоднозначні оцінки. Проривом у цьому напрямі стало введення електронних декларацій чиновників і народних обранців.
Але на всі його заслуги кидали тінь періодичні корупційні скандали, які спалахували навколо Порошенка і його оточення. Це зіграло не останню роль, чому п’ятому президенту не вдалося стати шостим і його місце зайняв новий несистемний кандидат, який прийшов з шоу-бізнесу.
У другому турі виборів 2019 року Володимир Зеленський набрав рекордні в історії України 73%. На хвилі загального піднесення він зумів здобути монобільшість у Раді, сформовану його ж партією «Слуга народу», що також сталося вперше в українській політичній історії.
У штабі Зеленського озвучили результати екзит-полу другого туру виборів (фото: Віталій Носач / РБК-Україна )
З ініціативи Зеленського парламент скасував депутатську недоторканність, про яку політики говорили від виборів до виборів. У 2020 році Україна, як і весь світ, занурилася в епідемію коронавірусу. З 2021 року президент регулярно вводить санкції через механізм РНБО і робить перші кроки з наступу на олігархів.
Наскільки вдалими вони виявляться – поки не ясно. Подальші сторінки історії злетів, падінь і досягнень президента Зеленського ще в стадії написання.