Інтенсифікація російських ударів дронами-камікадзе та запровадження двох режимів повітряної тривоги (жовтого та червоного) в Україні викликали вкрай неоднозначну дискусію в соціальних мережах – які дрони небезпечніші, а які не дуже. Як аргументи на користь тієї чи іншої позиції наводяться маса бойової частини, швидкість польоту, ймовірність перехоплення та багато інших факторів. Дискусія надзвичайно дивна, але все ж заслуговує на увагу, щоб розставити крапки над «ї».
Детальніше про це – у новому матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA та групи «Інформаційний спротив».
Перш за все зазначу, що немає менш або більш небезпечних дронів. Все, що вбиває – те й вбиває. І не має значення, чи бойова частина дрона становить 90 кілограмів вибухової речовини, чи 500 грамів – вони вбивають. Різниця полягає в масштабах вибуху, руйнуваннях і кількості потенційних жертв.
Тому саму по собі концепцію дискусії про «більш» чи «менш» небезпечний дрон я не сприймаю в принципі. Розглядати слід ефект руйнувань і потенційних загроз окремо взятих типів.
До речі, аналогічне ставлення я маю й до нових режимів повітряної тривоги, які створюють уявне відчуття відсутності під час «жовтого» режиму того рівня небезпеки, що виникає під час «червоного». Хоча, якщо проаналізувати удари та трагедії останнього тижня, чимало жертв у столиці та містах, які постраждали від нальотів дронів-камікадзе, було саме в період «жовтого» режиму.
Ступінь загрози
Росія активно застосовує з серпня 2022 року по тиловій Україні переважно один і той самий архітектурний тип дрона-камікадзе – Shahed-136. Протягом останніх 4 років він зазнав сотень модернізацій, різноманітних нововведень, змін і еволюціонував до невпізнання. Але основні базові відмінні риси та характеристики залишилися незмінними. Зокрема – граничні бойові можливості.
Спочатку Shahed-136 мав бойову частину масою 50 кг, але реальної вибухової речовини ТГФ-35П2 (суміш тротилу та флегматизованого гексогену) було в межах 30 кг.
Саме тоді, у 2022 році, в інформаційному просторі почала поширюватися рекомендація щодо запобіжного заходу під час нальотів дронів, відомого як «дві стіни». І, варто зазначити, що при попаданні в квартиру Shahed-136 саме з такою базовою бойовою частиною «дві стіни» та перебування у ванній кімнаті дійсно (у ряді випадків) рятували від загибелі. Але не від травм і контузій.
Російські окупанти не були задоволені потужністю цієї БЧ і постійно працювали над її вдосконаленням як засобу терору. У бойову частину почали додавати вражаючі елементи з вольфрамового сплаву для збільшення площі та кількості жертв серед цивільного населення, а потім експериментували з термобаричними сумішами ТББЧ-50 – і вже з цього моменту принцип «двох стін» переставав працювати.
У 2025 році офіційно було підтверджено, що Росія почала встановлювати на дрони-камікадзе посилені бойові частини масою 90 кг. Руйнівний ефект від таких БЧ набагато масштабніший, і принцип «двох стін» у таких умовах тим більше не працює. У разі влучання у квартиру багатоповерхового будинку виникали серйозні руйнування в квадраті 3 на 3 вікна/квартири. Центральне влучання – повне руйнування, залежно від типу конструкції та матеріалів будівлі, з руйнуванням міжповерхових перекриттів. Три вікна/квартири з боків від центру вибуху – серйозні руйнування.
Крім того, у БЧ масою 90 кг використовується металева гідридна суміш, що призводить до сильної пожежі в місці ураження.
Наразі противник розглядає можливість масштабування застосування кумулятивних бойових частин, що концентрують ударну енергію у вузькій зоні для збільшення пробивного ефекту.
Таким чином ми бачимо, що супротивник для ударів по тиловій Україні застосовує загалом схожий тип дронів, які можуть бути оснащені абсолютно різними типами бойових частин. Побачивши над головою Shahed-136 («Герань-2»), або Shahed-238 («Герань-3/4»), або Karrar («Герань-5»), хто може і з якою впевненістю сказати, що там за БЧ?
Малопотужна, базова на 50 кг? Чи термобарична? Чи вже стандартна 90 кг? Звичайна осколково-фугасна чи кумулятивна, чи оснащена тисячами вольфрамових засобів ураження для удару по відкритих, багатолюдних площах?
Хоча б з цих причин дискусія про низький чи високий ступінь небезпеки дронів-камікадзе втрачає сенс. Але, можливо, їхню небезпеку можна оцінювати за іншими тактико-технічними характеристиками?
Швидкість і тактика застосування
До появи реактивних версій Shahed-238 російські окупанти багато експериментували з різною тактикою нальотів у виконанні поршневих Shahed-136. Це були експерименти з наднизькими висотами польоту та на граничних висотах – до 5 км. Використовувалися складні для перехоплення маршрути – уздовж русел річок, через лісову, озерну та болотисту місцевість.
Проте, швидкість Shahed-136 у межах 180 км/год дозволяла не тільки вчасно зреагувати цивільним на загрозу та сховатися в безпечні місця, але й впливала на ефективність перехоплення засобами протиповітряної оборони та мобільними вогневими групами.
Але справжню проблему почали створювати саме реактивні версії.
При цьому не можна сказати, що Shahed-238 є якоюсь невловимою «Wunderwaffe». У нього не менше недоліків, ніж у Shahed-136, але саме швидкість не дозволяє здійснювати його перехоплення мобільним вогневим групам і дронам-перехоплювачам так само ефективно, як це було з поршневими модифікаціями. Зокрема, швидкість Shahed-238, залежно від встановленого двигуна, могла сягати 500–600 км/год.
Крім того, встановлення більш потужних реактивних двигунів дозволило РОВ не тільки підвищити швидкісні показники, але й виводити дрон на висоти, недоступні для перехоплення навіть ЗРК малого радіусу дії – 7 км і більше.
Окрема історія з Karrar (Герань-5), перехоплення яких ускладнюється не лише швидкістю та висотою польоту, а й самою ракетоподібною архітектурою засобу ураження, що надає засобу перехоплення (тому ж дрону-перехоплювачу) меншу площу для удару. У випадку з «шахедами», сконструйованими за аеродинамічною схемою планера «літаюче крило», ефективна площа ураження значно більша.
Тому, виключно суб’єктивно, можна сказати, що реактивні дрони-камікадзе небезпечніші за поршневі, особливо Karrar (Герань-5).
На додаток до вищесказаного, абсолютно ефективного засобу перехоплення реактивних дронів-камікадзе в України досі немає. Є альтернативні засоби, що дають імовірність перехоплення, але не достатньо високу гарантію. Це не означає, що такі засоби не з’являться, особливо тому, що реактивні дрони-камікадзе – це не «Wunderwaffe».
Однак Росія користується вікном можливостей для інтенсифікації терору цими засобами ураження – поки в України не з’явився інструмент протидії. А таким інструментом може виявитися як дрон-перехоплювач на реактивній тязі, так і наддешева зенітна керована ракета для ЗРК малого радіусу дії. Або ж щось третє, зовсім іншої концепції.
Висновки
Як я вже зазначав вище, не бачу сенсу в дискусії про те, які дрони-камікадзе небезпечніші, а які – не дуже. Небезпечні абсолютно всі.
Так, є різниця за типом руйнувань і пошкоджень від різних типів бойової частини, за якими їх можна класифікувати. І навіть за швидкістю та тактикою застосування, а також за складністю перехоплення.
Але я вважаю, що на будь-яку загрозу, чи то наліт поршневих, чи реактивних дронів-камікадзе, слід завжди реагувати однаково: якомога швидше покинути відкритий простір і перейти в безпечне місце (бомбосховище, метро, підвал, будь-яке інше укриття).
І ніяких «двох стін«. Про це вже давно слід забути, як про рудимент минулого.