В період Страсного тижня віряни готуються до зустрічі Великодня, церков згадує події, пов’язані з Христом, проводяться спеціальні служби. В неділю наступає найвеличніша подія для вірян.
Слова «Христос Воскрес» у народних віруваннях мають велику магічну силу
— З роками християнський Великдень частково замінив давні язичницькі звичаї та адаптував їх, — пояснює Ніна Главацька, етнографиня, старша наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові. — А обрядовість свята спрямовувалась на забезпечення врожаю через вшанування природних явищ та померлих. Великодня атрибутика свідчить про давні язичницькі символи, пов’язані з природними стихіями. Це стосується паски, крашанок та писанок.
За біблійним сюжетом, третього дня після розп’яття Ісуса жінки-мироносиці Марія Магдалина, Діва Марія, мати Якова та Соломія прийшли до гробу Господнього, аби намастити пахучими оліями Його тіло, а побачили там порожню труну. А жінкам янгол сповістив про Воскресіння Господнє. На честь цієї події і встановлене найбільше свято християнського богослужебного року — Великдень, або Воскресіння Христове, або Па́сха. Паска як символ сонця стала уособлювати Воскресіння Христове, небесне царство, хліб вічного життя. Писанки — як символ весняного відродження природи і нескінченності життя, великодньої радості і всепрощення.
У неділю, як тільки задзвонять до заутрені, в селах чи містах люди прямували до церкви. Вдома майже ніхто не залишався (діти йшли з дорослими). Цікаво, що слова «Христос Воскрес» у народних віруваннях мають велику магічну силу. Хто хотів розбагатіти, той ставав у куток церкви, тримаючи в руці срібну монету. На виголос священника «Христос Воскрес» він, замість «Воістину Воскрес», відповідав «Анталуз маю!». Вірили, що від цього срібна монета набирає чародійної сили, і де б вона не була, все одно повернеться до свого господаря та ще й з собою приведе нові гроші.
Коли священник у церкві скаже «Христос Воскрес», то замість відповідати «Воістину Воскрес» можна побажати собі чогось, і бажання здійсниться. Кажуть, коли піти на кладовище і похристосуватися з померлими батьками саме в той час, як у церкві вперше проспівають «Христос Воскрес!», то з могили можна почути відповідь: «Воістину Воскрес!»
Господині заздалегідь збирали продукти для освячення у кошики (на Гуцульщині використовували дерев’яні пасківники чи дорінники, або торбини «бесаги», скатерки «обруси»). Їх прикривали вишиваними рушниками, прикрашали барвінком і свічками. По закінченні літургії біля церкви або в притворі освячується їжа: паски, крашанки, писанки, масло, сир, порося з хріном в роті, смаженина, сало та ковбаси — хто що принесе в кошику. А ще святили мак, ладан, сіль, часник, полин, вино, які, за віруваннями, помічні при різних напастях.
Після Богослужіння один одного вітали зі святом і христосуватися. Люди вітались з родичами, цілувались три рази, не засуджувалось христосуватись навіть з малознайомими. При христосуванні звичайно обмінюються писанками чи крашанками. Яйце, одержане при першому христосуванні, зберігається як цінність, бо за народнім віруванням «воно має велику силу». Вважалося великою кривдою після христосування не прийняти писанки.
Після утрені старші люди ходили на могили христосуватися з померлою ріднею.
Після розговин молодь збиралися під церквою на великодні розваги
В західних місцевостях України, повернувшись додому, господарі спочатку обходять всі будівлі в господарстві, посипають навколо них свячену сіль — «щоб нечисту силу відігнати». Після цього господиня йде до хати накривати стіл, а господар заходить зі свяченим до стайні привітатися з худобою. По черзі кожній тварині кладе свячене на хребет і примовляє: «Який цей дар красний, щоб тобі Бог дав такі телята (лошата, ягнята) красні». Поздоровивши отак худобу, ґазда відрізує шматочки свяченої паски, вмочає їх у сіль, дає по одному кожній тварині і каже: «Абись була така весела, як ця Божа паска».
Переступивши поріг хати, газда христосувався з родиною, починаючи з ґаздині. Похристосувавшись, діти ставали на коліна, а батько з матір’ю розв’язували над дитячими головами бесаги (торбини) чи обруси (скатерки, в які зав’язували паски і носили до церкви) зі свяченим і примовляли: «Аби вам розум так скоро ся розв’язував, як сі бесаги скоро розв’язуються». Якщо в хаті є дівка на видання, кладуть їй паску на голову, приказуючи: «Абись у людей така велична, як паска пшенична!» А малу дитину кладуть у порожній дорінник (дерев’яна діжечка для освячення паски), примовляючи: «Абись так скоро росло, як паска росте!»
.jpg "Микола Пимоненко. «Великодня утреня»")
— На Херсонщині існував цікавий звичай ставити на великодній стіл поміж стравами тарілку, на якій насипана земля з зеленою травичкою, що росте з неї (зазвичай сіяли овес за два тижні перед святами), — продовжує Ніна Главацька. — Зелень повинна вирости на 7−8 см, щоб у ній можна сховати яйце. Навколо цієї «могилки», поміж зеленню, клали крашанки за кількістю померлих в хаті родичів. Отже, це ніби символічна могила, і вона стояла поруч з паскою цілий тиждень — аж до Хоминого понеділка, до Проводів.
Після розговин молодь збиралися під церквою на великодні розваги. Хлопці демонстрували силу і спритність, дівчата хороводили. Святкували біля храму, де заздалегідь вкопували невелике прикрашене деревце життя — воно наче об’єднувало три світи: коріння — то предки, стовбур — нинішнє покоління і гілля — майбутнє. Ще гралися у «навбитки» крашанками, співали веснянки й гаївки. Центром розваг була гойдалка. Колись в основі цього звичаю була мета очиститися повітрям від усього злого, що накопичилося за зиму. Хто так зробить, той буде здоровий, а не очиститься — буде хворіти. У житті молоді великодні забави були початком «вулиці, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені».
Після розговіння кожний старався вдарити в дзвін біля церкви — «на щастя», а ще щоб першим провести жнива і мати найкраще збіжжя. Тож дзвонили в дзвони цілий день.
На другий день Великодня, в понеділок, люди гостювали, христосувалися і обмінювалися писанками. Понеділок на Світлому тижні має назву «обливаним». Дорослі хлопці збиралися групами, обходили у селі хати, де жили дівчата на порі, і обливали їх водою. Якщо дівчина відповідала взаємністю, то обливала у відповідь. Взаємне обливання було приводом продовжувати знайомство. Важливою функцією таких обливань було регулювання і формування стосунків серед молоді, під час цього обряду виявлялись взаємні симпатії. Також він мав сприяти дощам влітку і майбутньому гарному врожаю.
Перед застіллям вся родина вмивалася. Мати клала три червоні крашанки у велику череп’яну миску та заливала їх холодною водою. Спершу вмивалася дівчина, потім хлопці і мати, а останнім — батько. Кожному міняли воду, а крашанки залишалися ті ж самі. Їх забирає дівчина — «щоб краща була». І після цієї процедури вже сідали за великодній стіл, заставлений традиційними напоями та стравами, на які тільки спромоглися господарі: паски, яйця, сир, масло, шинка, ковбаса, смажені порося, гуска, індик, пиріжки з різними начинками, пиво, горілка, наливки та настоянки… Багатий стіл — символ небесної радості і символ вечері Господньої.
Щоб цьогоріч одружитися, хлопці та дівчата мали скуштувати 12 пасок
Після Пасхи наступав великий світлий тиждень. В церкві йшли богослужіння: ранкові і вечірні молитви замінювались співами пасхальних годин. Всю седьмицю після літургії відбувались хресні ходи біля храму. Великодні свята закінчуються поминанням мертвих під час Проводів (неділя Світлого тижня, або понеділок чи вівторок Хоминого тижня) молитвою і тризною «на гробках». Об могилу розбивали крашанку — символ воскресіння життя. В деяких регіонах крашанку катали по могилі чи навколо неї. У могильні горбки закопували яйця та шкаралупу від з’їдених яєць, кості з освяченого м’яса, освячену сіль тощо. Виливали і чарку горілки: «Їжте, пийте й нас, грішних, поминайте». Ці обряди втілювали прагнення людей долучити покійних до круговерті життя-смерть-життя. Цим пояснюється, що звичними стравами під час великодньої ритуальної трапези є яйця і кутя — символи воскресіння і відновлення життя.
Прикмети на Великдень:
- якщо ніч напередодні Великодня зоряна — до гарного врожаю;
- якщо в день Христового Воскресіння небо захмарене або йде дощ — чекай врожаю;
- як побачити уві сні перед святом померлих родичів, то весь наступний рік пройде без хвороб;
- коли розговітися на свято, вийти з хати на вулицю, і що перше побачити, тим слід промишляти — буде удача;
- як під час хресного ходу свічка не згасла, то рік буде вдалим.
З Великоднем пов’язані традиційні застороги: не можна три дні шити, білити, вишивати, прясти, рубати — виконувати важку роботу. В деяких селах в західних регіонах навіть не виходили на городні роботи на Пасху і у вівторок-середу після неї. Добре було не сваритись, гріхом вважалось не привітатись і не похристосуватись з незнайомцем (після Великодня ще довго могли христосуватись). Люди вірили, що на Великодні свята небесна брама відкривається, і померлі в цей день потраплять до раю, а от народженій на Пасху дитині не пощастить.
- На Великдень всі мають веселитися, бо хто засумує, то в такому стані перебуватиме весь рік.
- Хто встане рано і побачить, як «сонце грає» на Великдень, той буде щасливий увесь рік.
- Щоб цьогоріч одружитися, хлопці та дівчата мали скуштувати 12 пасок.
- Спати у великодню ніч — щастя не знати, адже небо відкривається і всі молитви будуть почуті.
- Треба спостерігати за погодою і в світлий понеділок: якщо дощить, то можна очікувати на дощове літо.
А на Гуцульщині вірили в існування Рахманського Великодня, який наступав через чотири тижні від «живної» (страсної) середи. Гуцули уявляли, наче в далекій Рахманії проживали святі, які не відали, коли наступить їх Великдень, бо не мали календаря, тож чекали знаку з землі. А дізнавалися про Великдень на землі по шкарлупкам від яєць та крихтам, які після розговіння кидали у Черемош. Ці залишки допливали до Рахманії і годували святих ще рік…