Українські воїни повертаються до рідних домівок «на щиті», але нескорені. Південноукраїнська громада провела в останню путь бійця ЗСУ Сергія Трачука. Під час прощання жорстока війна вкотре нагадала про себе ще й пронизливим ревом сирен, але люди стоїчно схилили голови у глибокій скорботі перед героєм, повідомляє виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради.
Життєвий шлях Сергія розпочався у 1982 році в на Вінниччині, проте справжньою домівкою для нього назавжди став Південноукраїнськ. Тут минули його шкільні роки та юність. Після закінчення третьої школи він здобув фах електрозварювальника у професійному ліцеї, а згодом продовжив навчання у Новобузькому технікумі та Одеській будівельній академії. Повернувшись до рідного міста, Сергій багато років сумлінно працював зварювальником на одному з місцевих підприємств. У Південноукраїнську він зустрів своє кохання, створив родину, був турботливим чоловіком та люблячим батьком для свого сина.
У травні 2024 року Сергій став до лав Збройних Сил України, поповнивши склад штурмової бригади, яка тримала оборону на пекельному Донецькому напрямку. Він служив водієм-механіком механізованого відділення.
На початку липня 2024 року, збираючись на бойовий вихід, воїн зателефонував найріднішим. Невдовзі зв’язок із ним обірвався, і родина отримала болісне сповіщення про те, що захисник зник безвісти. Тягнулися довгі, сповнені тривоги, молитов і надії дні очікування, проте дива не сталося. Підтвердилася страшна звістка: Сергій Трачук загинув 1 липня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Євгенівка Покровського району.
Після заупокійного відспівування у церкві, Сергія Трачука поховали з усіма військовими почестями на Алеї Слави міського кладовища.